Михайло Грушевський - Вибрані статті

Так розлітаються всі аргументи, які досі були виставлені на попертя сеї теорії, що подонські слов’яни X в. були сіверяни. Нема ані підстави, ані Потреби підтягати їх під ім’я сіверян. (На лівім боці нижнього Дніпра могли сидіти уличі; але літописний текст про них простіше розуміти про сам правий бік Дніпра). Кінець кінцем племінного імені подонської колонізації ми не знаємо. І се не дивно. Редактори «Повісті» дуже мало займалися сею окраїною, промовчали зовсім навіть сю колонізацію (зрештою, дуже ослаблену печенізьким потопом в X віці), отже дуже легко могли промовчати племінне ім’я сих осадників — коли знали його.

«Повість», зайнята тими землями, коло яких оберталася київська політика другої половини XI в., замовчала не тільки напівстрачену подонську колонізацію — вона не сказала нічого й про руську колонізацію карпатських країв. Звичайно на сі краї кладуть східнослов’янське (українсько-руське) плем’я хорватів, або як інші його звуть за Константаном Порфірородним — «білих хорватів». Але ціла історія з сими хорватами висить у повітрі. Я досить широко обговорив сю справу перед п’ятьма літами в своїй «Історії», отже не буду деталічно в неї тут входити, але головні моменти і контроверсії зазначу.

Виходять звичайно зі згадок «Повісті» про хорватів, ближче поясняють їх на підставі оповідання Константина Порфірородного] про Білохорватію та при помочі інших комбінацій (хоро- і топографічної номенклатури, зближувань з іменем Карпатів і т. ін.) стараються ближче означити їх територію. Тим часом з звісних згадок «Повісті» перша — в етнографічнім огляді («Іпат[ська літопись]», с.7) — дуже виглядає на інтерполяцію: один з редакторів, бажаючи можливо доповнити сей реєстр руських племен, дописав тут ім’я хорватів, знайшовши його нижче під р. 907 або 993. Таких голих імен в первісних редакціях етнографічного огляду «Повісті» ми не стрічаємо. Але більше нічого пояснити про хорватів інтерполятор не умів, бо мав саме ім’я; в дійсності хорвати, згадані під р. 993, могли зовсім не бути східнослов’янським племенем. Згадка під 907 р. має также каталоговий характер і также нічого, крім голого імені, не дає. Константин Порфірородний] нічого не може помочи в сій справі, бо його Білу Хорватію (поминаючи вже дуже сумнівну важність його оповідання про міграцію хорватів і сербів) не маємо ніякої підстави прикладати до руського Підкарпаття: прикладають її знов-таки з огляду на тих руських хорватів «Повісті». Ще більше сумнівне зближення - бойки. Топографія Прикарпаття, ані саме ім’я Карпатів также не дає ніякої підстави для локалізації хорватів. Кінець кінцем одинокі хорвати в прикарпатських краях — се чеські хорвати привілею празькій катедрі (підробленого, потвердженого 1086 р.); згадки же «Повісті» про хорватів руських і оповідання Константина П[орфірородного] про хорватів сербських можуть бути простими непорозуміннями, й існування племені руських хорватів взагалі, а на Підкарпатті спеціально, зістається непевним. Ми не знаємо, яким племінним іменем звалися східнослов’янські осадники Підкарпаття, руської західної окраїни.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

sui generis (лат.) — свого роду, своєрідна

bona fide (лат.) — тут. довірливо, на віру

status praesens (лат.) — тут. реальний стан

de jure (лат.) — законодавчо (формально)

an und fur sich (нім.) — сама собою

modus vivendi (лат.) — спосіб життя, життєвий уклад (тут. співжиття, стосунки)

de nobis non sine nobis (лат.) — досл.: «про нас не без нас», тобто проблемою участі у вирішенні важливих справ

viribus unitis (лат.) — спільними зусиллями

nemini credere (лат.) — нікому не довіряти! (гр.) — Пробуйте все!

juratio in verba magistri (лат.) — довіра до слів учителя Подається за першим виданням.

disjecta membra (лат.) — досл.: роз'єднані частини (тут. уламків)

exempli gratia (лат.) — для прикладу