Михайло Грушевський - Вибрані статті

Разом з працею д.Спіцина появилася праця ак[адеміка] Шахматова, де він попробував розв’язати ту ж проблему групування східнослов’янських племен на підставі іншого матеріалу — діалектологічного. Ідея приложити діалектичні спостереження до староруської етнографії не нова. Але вперше в праці ак[адеміка] Шахматова, котрої перший начерк був даний ним п’ять літ перед тим, а потім основні принципи її були розвинені в більш деталічній, докладніше розробленій і в не однім зміненій і справленій формі, стрічаємо ми на широку скалу і з численним науковим апаратом зроблену пробу — привести до одного знаменника факти лінгвістичні з студіями історичних даних «про староруські племена, сформування староруських земель, а потім держав».

Але й тут в багатьох місцях приходиться стрічатися з прогалинами і непевностями, навіть при уставленні більших язикових і племінних груп, не говорячи про детальніше розміщення поодиноких племен. Шан[овний] автор вправді сміло перескакує через сі непевності, надробляючи гіпотезами свою теорію; але, мабуть, кориснішою і вдячнішою навіть річчю було б замість такої сміло збудованої теорії виказати, в чім факти діалектологічні потверджують, поправляють або збивають історичні виводи про староруські племена, їх групування і т.д.

Кінець кінцем не можна сказати, щоб ті дисципліни, до яких по поміч зверталися в розслідах староруської етнографії, дотепер віддали їй великі прислуги. Ті неясності, які стрічали сі розсліди, орудуючи чисто історичним матеріалом, і досі в значній мірі стоять на їх дорозі, хоч, може, й не завсіди представляються ясно й свідомо поза різними гіпотезами й теоріями, що їх притемнили, заступили. Задачею сеї статті буде відсунути деякі гіпотези й теорії, що маскують такі непевності й прогалини або дають невірне представлення про фактичні відносини, та вказати на ті неясні й непевні точки, які вимагають розсвітлення.

Я почну від загальнішого питання — про угруповання східнослов’янських племен. Тепер, коли в лінгвістиці загалом все ясніше виступає переконання, що початки язикової, а з тим і племінної диференціації сягають дуже давніх часів — часів язикової й культурної спільності племен, часів праязика і пракультури, — все менше може бути сумнівів і в тім, що початки трьох головних східнослов’янських груп, трьох народностей — українсько-руської, білоруської і великоруської — виходять вповні за границі історичних часів. Виходячи від сучасного угруповання сих народностей, найпростіша гадка, яка приходить, що, виключивши історично звісні нам колонізаційні переміни, сучасне угруповання відповідає старому — себто, що кожда народність зложилася з тих східнослов’янських племен, які ми бачимо на її території в початках історичного життя східного слов’янства. Правда, порівнюючи розміщення східнослов’янських племен «Повісті» з сучасним групуванням, ми стрічаємося з ріжними трудностями, напр., сучасна українсько-білоруська границя переходить через територію дреговичів; потомки радимичів і в’ятичів, так тісно зв’язаних в «Повісті», тепер сидять на двох ріжних етнографічних територіях і т. ін. Але се не такі ще трудності. Далеко більшу замотанину вносять теорії деяких дослідників, філологів передовсім, що етнографічні відносини староруських часів підпали в пізніших часах рішучим пертурбаціям, які, мовляв, змінили ix радикально, так що сучасні етнографічні території зовсім не відповідають старому групуванню племен.

Першою такою теорією, що внесла велику суперечність в староруську етнографію, була теорія великоросизму старих осадників Подніпров’я і пізнішого залюднення його українською колонізацією — т.зв. теорія Поґодіна, в більш наукообразній формі відновлена проф. Соболевським. Вона опиралася на премісі міграції старої (великоросійської) людності Подніпров’я на північ, десь в XIII в., і нового колонізування його, десь в XIV в., українською людністю з заходу. Спочатку центр тяжкості її лежав в питанні про великоросизм полян; в останніх літах — відколи один з головніших репрезентантів сеї теорії ак[адемік] Шахматов відступився від полян і лишився при великоросизмі задніпрянської (лівобічної) людності, а з другого боку — один з визначніших противників її проф. Яґіч також признав можливість старої великоросійської колонізації за Дніпром, центр тяжкості після такого компромісу перейшов на сіверян.

З сею теорією міграцій — великоросійської, а пізніше — української зв’язав ак[адемік] Шахматов іншу, ще більше далекосяглу теорію — радикального впливу державних організацій XIV — XV вв. на початкове групування східнослов’янських племен, трансформації сього групування під впливом тих політичних чинників.