Генріх Гейне - Атта Троль

Дивно, як мені знайома
Видалась ведмежа мова!
Чи не чув я де тих гуків
У коханім ріднім краю?

Ронсеваль [10] Ронсеваль — долина в Піренеях біля Котере. У «Пісні про Роланда» розповідається, що у Ронсевальській долині загинув у битві з сарацинами Роланд, небіж імператора Карла Великого. , долино славна!
Як твоє імення чую,
Затремтить, запахне в серці
Квітка синяя забута!

Постає країна мрії,
Що літ з тисячу, як зникла,
І великі очі духів
Глянуть так, що я злякаюсь.

Гомін, брязкіт, люта чвара!
Б’ються франки й сарацини;
Розпачливо і криваво
Сурма грає у Роланда!

У долині Ронсевальській
Видко «поруби Роланда», —
Так прозвано їх, бо лицар,
Щоб собі пробить дорогу,

Так смертельно, тяжко вдарив
Тим своїм мечем Дюрандо
В скелю, що сліди зостались
І по сей день на камінні.

Тож в одній щілині темній,
Геть зарослій чагарями,
Ялівцем, лежить глибока
Атта Тролева печера.

Серед любої родини,
По трудах він спочиває
Після втоми, споглядання,
Подоріжжя світового.

Як то мило повернутись
До дітей, в печеру любу!
Дві дочки й синів чотири
Вкупі з Муммою зростив він.

Гарно вилизані доні
І русяві, мов попівни;
Хлопці бурі, лиш найменший
Одноухий син, той чорний.

Сей найменший був мазунчик
Материн, вона з ним гравшись,
Відкусила в нього вухо
І, милуючи, пожерла.

Молодець він геніальний,
Має зграбність гімнастичну,
І такії робить штуки,
Мов штукар славутній Масман [11] штукар славутній Масман — Ганс-Фердінанд Масман (1797-1874) — німецький філософ, націоналіст; організатор «гімнастичних товариств». Гейне висміював Масмана у багатьох своїх творах. .

Цвіт краєвої освіти,
Любить він лиш рідну мову,

Зроду він не вчив жаргону
Ні гелленів, ані римлян.

Свіжий, вільний, жвавий, гречний,
Він ненавидить всі мила,
Умивання — нову розкіш,
Так, як і дотепний Масман.

А найбільш він геніальний,
Як на дерево дереться,
Що над кручею із скелі
Із щілини виростає.

І на гору він вилазить,
Де вночі уся родина,
Коло батька посідавши
Розмовляє в тихий вечір.

І розказує їм батько,
Як він жив колись у світі,
Як людей, міста він бачив,
І терпів багато лиха,

Мов той славний син Лаертів [12] Син Лаертів — Одіссей, герой старогрецького епосу — поеми Гомера «Одіссея». , —
Атта Троль лиш тим не схожий,
Що й дружина з ним ходила,
Вірна, чорна Пенелопа,

Атта Троль розповідає
Їм про славу колосальну,
Що, танцюючи мистецьки,
Залучив собі ніж людьми.

«І старі, й малі, — казав він, —
Аж не тямилися з дива,
Як, було, під гуки дудки
Він танцює на базарах.

А найбільше тії дами
(Знаються ж на тім найбільше!)
Страх плескали у долоні
І очима любо грали».

О мистецьке славолюбство!
З усміхом старий танцюра
Згадує, як свій талан
Уявляв він перед людом.

І в великому натхненні
Хоче ділом доказати,
Що не марний самохвалець,
А митець великий справді:

Миттю схоплюється з місця,
І спинається на диби,
І танцює, як давніше,
Той гавот, танець свій славний.

Мовчки всі, пороззявлявшись,
Поглядають ведмежата,
Як вистрибує їх батько
Дивно в місячному сяйві.

Між родиною в печері
На спині, слабий душею,
Атта Троль лежить, задумавсь,
Лапу ссе, гарчить невпинно:

«Муммо, Муммо, чорна перло!
Я тебе в світовім морі
Уловив, і в тім же морі
Я тебе згубив ізнову!

Чи з тобою я побачусь
В сьому світі чи на тому,
Де душа твоя від шерсті
Буде вільна й просіяє?

Ох! коли б я міг іще раз
Милу мордочку лизнути,
Любу Мумму ту солодку,
Наче вимащену медом!

Щоб хоч раз мені почути
Пах, що завжди від моєї
Мумми чорної походить,
Наче пахощі від рожі!

Ох! в кайданах Мумма гине,
В теї бридкої звірини,
Що людиною зоветься —
І кричить: я пан створіння!

Смерть і пекло! Тії люди,
Ті пани ясновельможні,
З високості, гордо, пишно
Поглядають вниз на звірів,