Генріх Гейне - Атта Троль

Як втікать Дов Карлос мусив
Разом з цілим товариством,
А найкращі паладини
Діла чесного шукали

(Пан Шнапганський [7] Пан Шнапганський — збірне прізвище пройдисвіта і авантюриста. Г. Гейне має на увазі князя Фелікса Ліхновського, який служив у Пруссії, а потім став генералом у війську Дона Карлоса. став письмовцем),
Тож тоді й наш лицар віри
Став ходить по всьому краю,
З ним же й Атта Троль, і Мумма,

І ведмеді танцювали

Перед людом на базарах.
На базарі в Котере
Атта Троль танцює в путах!

Атта Троль, що жив колись-то
Наче гордий князь дикарський,
На верхів’ях вільних гірських, —
Для юрби в долині скаче!

Так, за ті нікчемні гроші
Він танцює, він, що перше
Був величним, жах наводив,
Чув себе таким всесильним!

Як згадає ж молодощі,
Панство втрачене ліснеє,
Заревуть сумнії гуки
У душі у Атта Троля.

Сумно гляне він, мов чорний
Фрейлігратів мурин-князь, —
Той погано бив у бубон,
Сей же зле танцює з жалю.

Співчуття йому немає,
Тільки сміх. Сама Жюльетта [8] Жюльетта — так Гейне називав свою дружину Матільду, яка супроводжувала його під час подорожі в Котере.
Засміялася з балкона
Розпачливим скокам звіра.

Бо нема в Жюльєтти в грудях
Почуття, вона французка,
Врода — все для неї; справді,
Чарівна сама на вроду,

В неї погляди — то милий
Невід з проміння, в той невід
Наше серденько, мов рибка,
Попада, тріпоче й мліє.

Фрейлігратів мурин-князь
Якось так в запалі трахнув,
Не розваживши, в свій бубон,
Що, загувши, він розскочивсь.

Факт вражаючий! від нього
Затремтить усякий бубон!
Погадайте ж, що буває,
Як ведмідь розірве пута?

Раптом сміхи і музики
Заніміли, з жахом, з криком
Люд з базару геть посунув,
Дами всі побігли разом.

Так з невільничих кайданів
Швидше вирватись потрапив
Атта Троль. Він диким скоком
Геть по вулиці погнався.

Перед ним всі розступились.
Він же видерся на скелю,
Вділ з презирством подивився,
Потім зник поміж горами.

На порожньому майдані
Зосталася чорна Мумма
І поводар — він шалено
Кинув шапкою об землю,

Потоптав на ній ногами
Всі мадонни! Скинув плащ
І зоставсь, огидно голий.
Проклинати став ведмежу,

Чорну та бридку невдячність!
Бо вважав він Атта Троля
За товариша свойого,
Навіть вивчив танцювати.

Адже він тому ведмедю
Дарував життя! давали
Недаремне сто талярів
За ведмежу пишну шкуру!

І нещасна чорна Мумма
У німій стояла тузі
Та, благаючи, спиналась
Перед гнівним господарем.

Та господар той ще гірше
Розлютився, бив і лаяв:
«Ти, Христина-королева [9] Xристина-королева — Королева Марія-Христина, що стала регенткою при своїй дочці Ізабеллі і вела боротьбу з Доном Карлосом за іспанський престол (1833-1839). !
Пані Муноц! ти, розпусто!»

Все те сталось в теплу, гарну
Пообіднюю годину;
Ніч, що потім наступила
Після дня, була розкішна.

Я просидів половину
Теї ночі на балконі,
При мені була Жюльєтта
І на зорі поглядала.

І промовила, зітхнувши:
«Кращі зорі сі в Парижі,
Як увечері зимою
Одбиваються в калюжах!»

Літня мрія! фантастичний,
Без мети мій спів, так само,
Як життя усе й кохання,
Як творець і всі створіння!

Бо для власної забави
Виграває і літає
По країні поетичній
Мій прудкий Пегас коханий.

Не цнотливая він шкапа,
Не робочий кінь міщанський
І не огир він партійний,
Що в нестямі рже й басує.

Золоті підківки має
Мій крилатий білий коник,
А вуздечку — низку перлів —
Я її пускаю вільно.

Ти неси мене, де хочеш!
У повітря, в гори-кручі,
Де клекочуть так потоки:
«Бійсь безодні божевілля!»

Ти неси в долини тихі,
Де дуби стоять поважні,
З-під коріння плине давнє
Джерело пісень солодких.

Хай я там води нап’юся,
Очі вмию, — ох, я прагну
Сеї чистої водиці,
Що видющим, мудрим робить,

Сліпоту здійма! Мій погляд
Бачить глибоко в проваллі
Атта Тролеву печеру!
Розумію, що він каже.