Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

«Quid est enim aliud, gigantum more pugnare cum diis, nisi nature repugnare?» — слова Катона Старшого, звернені до Сципіона Африканського (до речі, головного героя «Африки» Петрарки), Гая Лелія Сапієнса в діалозі «Про старість» (Cato Maior de Senectute), який Цицерон написав 44 року до Р. Х. У «Таємниці» Петрарка часто вступає у своєрідну дискусію з положеннями цього класичного твору.

Горацій. Послання. I, 2, 62–63 (до Лоллія).

На початку 1340-х Петрарка брав уроки грецької у славетного Варлаама Калабрійського, що був на той час константинопольським послом при папському дворі.

Вергілій . Енеїда. ІІ, 361–369.

Вергілій . Енеїда. ІІ, 622–623.

В оригіналі Августин вживає латинські слова «acidia» і «aegritudo», різницю між якими складно передати українськими відповідниками. В обох виразах присутня «кислота» (що, відповідно, «роз’їдає» душу).

Вінея — облогова споруда на катках з двоскатним дахом та плетеними стінками, захищена від вогню шкурами і мокрими мішками.

Сенека. Моральні листи до Луцилія. Лист XV / Переклад А. Содомори. 2-ге вид. — К.: Основи, 1999. — С. 608.

Горацій. Оди. II, 10, 5–8 (До Луцинія Мурени).

Там само, 9—12.

Горацій. Послання. I, 18 (до Лоллія), 110.

Там само, 117–119.

Горацій. Послання. II, 2 (до Флора), 76.

Там само, 77.

Петрарка. Віршовані послання. Кн. ІІ, 3, 43.

Вергілій. Енеїда. I, 58–59.

Там само, VI, 730.

Там само, I, 52–57.

Там само, І, 58.

Гай Саллюстій Крісп. Про змову Катіліни.

Вергілій. Буколіки. VIII.

Показово, що порівняння (видається, описане Плінієм) ремісничого методу і християнського причастя у такому контексті Петрарка ні на мить не вважає блюзнірським, вкладаючи його в уста Блаженного.

Посилання на діалог Цицерона «Про старість».

Таїда — персонаж комедії Теренція «Євнух» — щедра і великодушна гетера. Лівія — дружина Августа, що уславилася своїм честолюбством.

Вергілій. Енеїда. VI, 428–429.

Публій Овідій Назон. Метаморфози. XV / Переклад А. Содомори.

Петрарка посилається тут на діалог Цицерона «Лелій, або Про дружбу» (Laelius sive de Amicitiâ). Лелій — друг Сципіона Молодшого і його легат в Африці та Іспанії, названий Мудрим (Sapiens).

Вергілій. Енеїда. I, 328–329.

З Цицеронових «Тускуланських бесід».

Віршик належить Марку Атілію, автору трагедій та комедій, про життя і творчість якого небагато відомо. Наведені рядки Петрарка найімовірніше цитує за текстом Цицерона — «До Аттика» (Att, XIV, 20), де Марк Туллій називає Атілія «найгрубішим поетом». Знаменно, що цю частину тексту Петрарка відкрив для культури, надибавши у Вероні невідомий до того рукопис.

Вергілій. Буколіки. VIII, 108.

Овідій. Наука кохання. Кн. I, 10, 13.

Літера «і грецька», тобто ігрек. Піфагор вважав Y символом людського життя: основина знаку — невинність дитини, а розгалуження з двома галузками — це свобода вибору між Добром і Злом.

Вергілій . Енеїда. VI, 540–543.

Вергілій . Енеїда. I, 613.

Вергілій . Енеїда. IV, 101.

В оригіналі каламбур: «amantium» (від amans — закоханий) проти «amentium» (від amens — безумець).

«Omnibus ex animi passionibus profecto nulla est amore ve-hementior» — вислів з Цицеронових «Тускуланських бесід».

Цицерон, як знаємо, зокрема, з його трактату «Про природу богів», справді був прихильний до пробабілізму Нової Академії.

Беллерофонт, онук Сізіфа, син Главка Коринфського, за легендою, переміг Химеру.

Гомер. Іліада. Пісня шоста, 201–202 / Переклад Б. Тена (цит. за вид.: Харків: Фоліо, 2006).

«Славетний маляр» — Сімоне Мартіні. Він також, на прохання Петрарки, зробив мініатюру до його улюбленого рукописного Вергілія, що, на відміну від портрета Лаури, збереглась до наших днів.

Пеней — головна річка Фессалії, що бере початок у горах Епіру. Бог цієї річки був батьком німфи Дафни, яка перетворилась на лавр, рятуючись від переслідувань Аполлона.