Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

А в г у с т и н

Ти зумів розгледіти світло під хмарами. З поетичних вигадок правда точиться крізь вузенькі щілинки. Але оскільки нам ще треба буде повернутись до цього предмета, решту обговорення відкладемо на кінець.

Ф р а н ч е с к о

Не веди наосліп, скажи, до чого ще маємо повернутись?

А в г у с т и н

Головних ран твоєї душі я ще не торкнувся, і я навмисне відкладав це, щоб сказане наприкінці міцніше вкоренилося в твоїй пам’яті. Про певний бік твоїх плотських потягів, які ми вже згадували, піде мова докладніше.

Ф р а н ч е с к о

Гаразд, провадь, куди вважаєш за потрібне.

А в г у с т и н

Якщо ти не безсоромно впертий, нам не доведеться сперечатись.

Ф р а н ч е с к о

Я радів би невимовно, якби на землі не залишилося підстав для жодних суперечок. А сам я завжди неохоче сперечався навіть про таке, на чому знався ліпше, бо навіть між друзями суперечка сіє неприязнь, розбрат і руйнує приязні стосунки. Однак перейдімо до того, в чому, на твою думку, я негайно погоджуся з тобою.

А в г у с т и н

Твій дух отруєний заразою, що її нині називають хандрою, а в давнину називали гіпохондрією [73] В оригіналі Августин вживає латинські слова «acidia» і «aegritudo», різницю між якими складно передати українськими відповідниками. В обох виразах присутня «кислота» (що, відповідно, «роз’їдає» душу). .

Ф р а н ч е с к о

Мене жахає вже сама назва цієї недуги.

А в г у с т и н

Тому, поза сумнівом, що вона давно і тяжко мучить тебе.

Ф р а н ч е с к о

Так, визнаю; але якщо в інших випадках туга стискає моє серце начебто й солодко, хоч яка оманлива ця насолода, то саме ця скорбота, завжди сувора і гірка, і страшна тим, що відкриває шлях до розпачу, і щохвилини будь-яка дрібниця штовхає до загибелі нещасну душу. До того ж інші напади туги бувають частими, але скороминучими, а ця недуга охоплює мене так невідступно, що, трапляється, катуюсь цілими днями і ночами безперервно; і тоді немає для мене просвітку, немає життя: занурююсь у пекельний морок непроглядний, подібний до найжорстокішої смерті. І (я назвав би це найвищим безголов’ям) сльози і біль мене наснажують, і я вкрай неохоче з ними розлучаюсь.

А в г у с т и н

Свою недугу ти знаєш досконало; то мав би знати її причину. Скажи, що до такого ступеня засмучує тебе? Нелад у повсякденному житті, фізичний біль, кричуща несправедливість долі?

Ф р а н ч е с к о

Не так щоб окремо одна з названих прикростей. Проти однієї я, безперечно, вистояв би, але не проти цілого їх війська.

А в г у с т и н

Поясни точніше, що тебе гнітить.

Ф р а н ч е с к о

Щоразу, коли доля завдає мені чергову рану, я залишаюсь мужнім, пам’ятаючи, що вже не раз, тяжко вражений, я виходив з бою переможцем. Якщо доля тут-таки завдає мені іншу рану, я можу похитнутись; а діставши поспіль третю і четверту рану, я мимоволі відступаю — не тікаю в паніці, але замикаюсь у твердині здорового глузду. Але якщо доля з усіх боків спрямовує на мене свою рать незліченну, викликає на мене образи людських мук і спогад про пережиті страждання і страх прийдешніх, тоді я, наляканий таким нагромадженням лих, впадаю у тяжку скорботу. Звідси мій найтяжчий біль. Достоту, як той, хто оточений незліченними ворогами, не має виходу, ні надії на пощаду чи поблажку, бо все вже передрікає йому загибель: вже встановлені облогові машини, вириті підкопи, вже хитаються вежі і драбини приставлені до укріплень, до мурів підведені вінеї [74] Вінея — облогова споруда на катках з двоскатним дахом та плетеними стінками, захищена від вогню шкурами і мокрими мішками. , і пожежа вже шириться дерев’яними перекриттями. Бачачи з усіх боків блиск мечів і грізні постаті ворогів і усвідомлюючи близькість своєї загибелі, чи може він не боятись і не сумувати, коли навіть без таких жахів сама лише втрата свободи для мужньої людини є найвищим стражданням?

А в г у с т и н

Хоч яка безладна твоя розповідь, я зрозумів, що причина всіх твоїх нещасть — хибна думка, що вже підтяла без ліку душ і ще багатьох повергне. Адже ти вважаєш себе нещасним?

Ф р а н ч е с к о

Не до змалювання.

А в г у с т и н

З якої причини?

Ф р а н ч е с к о

Не з єдиної, а з багатьох.

А в г у с т и н

Ти уподібнюєшся тому, хто через будь-яку найнікчемнішу образу воскрешає в своїй пам’яті всю ворожнечу минулого.

Ф р а н ч е с к о

Жодна моя рана не настільки давня, щоб могла загоїтись забуттям; усі вони свіжі й роз’ятрені: якщо й могла б яка затягтись, доля їй не дозволила, знай б’ючи в одне й те саме місце. Вкупі з моєю відразою до жалюгідного людського стану, це гнітить мене і навіює глибокий сум. Називай хоч гіпохондрією, а хоч хандрою або ще як, мені байдуже; щодо суті, ми дійшли згоди.