Аристотель - Метафізика

Далі, чуттєве тіло має десь знаходитися, при цьому і ціле, й будь-яка його частина перебувають в одному й тому самому місці, наприклад, ціле землі і якась її частина. Тому якщо таке тіло є однорідним, воно мало б бути нерухомим або завжди рухатися, що [10] неможливо. Справді, чому воно буде вгорі, або внизу, або будь-де? Наприклад, якщо це грудка землі, то де вона рухатиметься або де перебуватиме у спокої? Адже місце однорідного з нею тіла є безконечним. Отже, вона заповнить усе місце? Але як? Що таке тоді її перебування в спокої та її рух? Адже або вона перебуватиме скрізь — а отже, не рухатиметься, або скрізь рухатиметься [15] — а отже, не буде в спокої. Якщо ж все має неоднакові частини, то неоднаковими є і їхні місця, і, по-перше, тіло всього не буде єдиними або лише через торкання, по-друге, частини будуть або обмеженими, або безконечними за видом. Проте обмеженими вони бути не можуть (бо тоді одні будуть безконечними, наприклад, вогонь і вода, натомість інші ні, якщо все є безконечним; [20] але якби один елементом був безконечним, це означало б знищення для протилежних йому елементів); якщо ж частини є безконечними й простими, то безконечними також будуть їхні місця й елементи; якщо ж це неможливо і місця є обмеженими, тоді і все має бути обмеженим.

Узагалі ж неможливо, що існувало безконечне тіло і місце для тіл, якщо кожне чуттєве тіло має або вагу, [25] або легкість. Адже або воно рухатиметься до середини, або вгору, але ж неможливо, щоби безконечне — або цілком, або його половина — здійснило б один чи другий рух. Адже як ти його розділиш? Або одна частина безконечного буде вгорі, а друга внизу, або одна з краю, а друга посередині? Далі, будь-яке чуттєве тіло перебуває в якомусь місці, а видів місця є шість, натомість неможливо, щоб вони [30] були в безконечному тілі. Взагалі ж якщо не може бути безконечного місця, то не може бути й безконечного тіла; адже те, що займає певне місце, десь перебуває, а це означає або вгорі, або внизу, або деінде, і кожне з таких місць означає певне обмеження.

Безконечне не є одне й те саме в тому сенсі, що має одну якусь природу стосовно величини, руху й часу, проте кожне наступне серед них [35] отримує назву безконечного від попереднього і через стосунок до нього: так, рух від величини, якою вимірюється рух або зміна чи зростання, натомість час — від руху.

[1067β] [1]Те, що змінюється, змінюється або побіжно, як-от коли той, хто знається на музиці, іде, або говориться, що щось узагалі змінюється, тому що щось у ньому змінюється, як-от все, що змінюється в своїх частинах (так, одужує тіло, тому що одужує око); однак існує [5] щось, що рухається перше саме по собі, і це і є рухоме саме по собі.

Так само і з тим, що приводить у рух; адже воно рухає або побіжно, або частково, або саме по собі. Існує щось, що перше приводить у рух, і щось, що рухається впродовж певного часу, від певного місця і до певного місця. Натомість форми, стани та місце, до яких веде і в які переходить рух того, що рухається, є нерухомими, наприклад, знання й тепло; при цьому не тепло є рухом, а нагрівання.

Зміна, що не є побіжною, відбувається не з усіма речами, а з протилежностями, проміжним між ними і тим, що суперечить одне одному. Це доводиться індуктивним умовиводом. Те, що змінюється, змінюється [15] або внаслідок переходу з чогось наявного у щось наявне, або з чогось ненаявного у щось ненаявне, або з чогось наявного у щось ненаявне, або з чогось ненаявного у щось наявне (наявним я тут називаю те, що вказується ствердним положенням); тож мають бути три зміни; бо зміна з ненаявного [20] в ненаявне не є зміною; адже тут немає ані протилежності, ані суперечності, а тому й немає протиставлення. Зміна з ненаявного у наявне, що відбувається внаслідок суперечності, є виникненням: виникненням узагалі, якщо йдеться про зміну взагалі, і виникненням чогось певного, якщо йдеться про певну зміну. Зміна з наявного в ненаявне є знищенням: знищенням взагалі, якщо йдеться про зміну взагалі, і знищенням чогось певного, якщо йдеться про певну зміну. Отже, з одного боку, про несуще говориться в декількох значеннях, з другого боку, ані стосовно того, що зазнає поєднання чи роз’єднання, ані стосовно того, що існує потенційно й протистоїть сущому взагалі, не можна говорити про рух. (Так, небіле й недобре все ж таки можуть рухатися як побіжні властивості чогось, скажімо, небілою може бути людина, натомість стосовно того, що не є чимось певним взагалі, [30] не можна говорити про рух ні в якому сенсі.) Отож говорити про рух щодо несущого немає сенсу. І якщо це так, то і виникнення не можна назвати рухом; адже виникає те, чого немає; навіть якщо вважати, що його виникнення має побіжний характер, однак буде слушним сказати, що там, де щось виникає, там має сенс говорити про несуще. І те саме стосується перебування в спокої. До цих додаються й інші труднощі: якщо все, що рухається, перебуває в якомусь місці, то несуще не займає ніякого місця; адже інакше воно б десь існувало. Отож і знищення не є рухом; адже протилежним руху є рух і спокій, натомість протилежним знищенню є виникнення. [1068α] [1] Оскільки ж будь-який рух є певною зміною, a змін є три види, що були названі, і з них ті, що стосуються виникнення й знищення, не є рухами, а є змінами внаслідок суперечності, то рухом слід вважати тільки зміну з одного наявного у друге наявне. [5] А наявні речі є або протилежностями, або чимось проміжним (адже позбавленість також слід вважати протилежністю) і позначаються ствердним висловлюванням, наприклад, голе або сліпе або чорне.