Аристотель - Метафізика

Оскільки є певна наука про суще як суще й таке, що існує окремо, слід розглянути, чи є фізика [30] тією самою наукою, що й ця, чи радше вони є різними. Отже, фізика є наука про речі, що мають начало руху в самих собі; математика ж є умоглядною наукою про предмети, що лишаються сталими, але не існують окремо. Отож існує певна відмінна від обох цих наука про те, що існує окремо, і є нерухомим, звичайно, якщо [35] існує якась така сутність, тобто окрема й нерухома (а ми, власне, намагатимемося її виявити). І якщо існує якась така природа серед сутностей, то тут мало б існувати й божественне, і воно було б першим і найголовнішим началом. [1064β] [1] Отже, маємо три роди умоглядних наук: фізика, математика і теологія. Умоглядні науки є вищим родом наук, а найвищою з цих трьох є названа останньою, бо її предметом є найцінніше [5] суще, а вищою чи нижчою кожна наука називається з огляду на цінність свого предмета.

Може виникнути питання, чи слід вважати науку про суще як суще загальною чи ні. Адже кожна з математичних наук є наукою про один певний рід речей, натомість загальна математика займається ними всіма. Якщо ж природні сутності є першими із сущих, то першою серед наук мала б бути фізика. Проте, якщо існує інша природа і сутність, окрема й нерухома, то має бути й інша наука про неї, передніша за фізику і загальна, тому що вона є переднішою.

Оскільки про суще взагалі говориться у кількох значеннях, одне з яких є те, про що говориться, що воно існує побіжно, — варто насамперед розглянути суще у цьому сенсі. Очевидно, що жодна з наук, успадкованих нами від попередників, не займається побіжним. Так, будівництво не розглядає те, що може статися з мешканцями [20] будинку (наприклад, тяжко їм житиметься там чи навпаки). І те саме можна сказати про ткацтво, чоботарство чи кухарство. Натомість кожна з цих наук розглядає тільки належне їй, тобто те, що веде до її власної мети. Що ж до питань на кшталт: «якщо той, хто знається на музиці, стає письменним, то він буде разом [25] і тим, і другим, хоча не був таким раніше; натомість те, що не існує завжди, мало виникнути; отож він мав стати воднораз тим, хто знається на музиці, й письменним», — то такі питання не розглядає жодна із загальноприйнятих наук, окрім софістики. Адже лише вона займається побіжним, а тому Платон не був несправедливий, сказавши, що софіст [30] витрачає час, гадкуючи про несуще [160] Софіст 254 А. . Стане цілком очевидно, що про побіжне не може бути жодної науки, якщо ми спробуємо з’ясувати, що таке побіжне.

Отже, ми кажемо, що все існує або завжди і з необхідністю (з необхідністю не в сенсі насильства, а в тому сенсі, який мається на увазі в доказі), [35] або в більшості випадків, або не в більшості випадків, не завжди і не з необхідністю, а натомість як сталося; наприклад, може бути холодно в розпалі літа, але це стається на завжди і не з необхідністю і не в більшості випадків, а лише іноді може трапитися. [1065α] [1] Отож побіжне — це те, що справді трапляється, проте не завжди, не з необхідністю і не в більшості випадків. Отже, що таке побіжне, сказано, і чому немає науки про нього, зрозуміло; адже будь-яка наука вивчає те, [5] що існує завжди або в більшості випадків, тоді як побіжне не є ні тим, ні другим.

Очевидно також, що побіжно суще має інші причини й начала, ніж суще саме по собі; інакше це означало б, що все має існувати з необхідністю. Адже якщо одне існує завдяки другому, а друге — завдяки третьому, а третє не просто сталося, але існує [10] з необхідністю, то з необхідністю існуватиме і те, чого воно є причиною, аж до останнього наслідку (хоча саме це, власне, ми покладали як побіжне). Отож усе існуватиме з необхідністю, і тоді в світі не лишається місця для чогось, що трапляється, ба навіть для можливості виникнення чи невиникнення будь-чого. І навіть якщо припустити причину не як таку, що постійно існує, [15] а як таку, що зазнає становлення, результат той самий: все відбуватиметься з необхідністю. Адже завтрашнє затемнення відбудеться, якщо відбудеться щось друге, а те — якщо щось третє, а те — якщо щось четверте; і в такий спосіб, якщо віднімати час від певного проміжку часу від сьогодні до завтра, колись дійдеш до того, що існує зараз; [20] тож якщо воно існує, то і все з ним пов’язане існуватиме з необхідністю; тому все відбувається з необхідністю.

Що ж до сущого в сенсі істинного й у сенсі побіжного, то перше полягає у сполученні думок і є станом думки (а тому шукають не начала сущого в такому сенсі, а сущого, яке існує зовні й окремо), а друге [25] (я маю на увазі побіжне) не є необхідним, а натомість є невизначеним; і причини його невпорядковані й необмежені за числом.