Аристотель - Метафізика

Причина ж того, що рух вважається невизначеним, полягає в тому, що його не можна віднести ані до потенційно сущого, ані до дійсно сущого; адже ані те, що є певною кількістю потенційно, ані те, [20] що є певною кількістю в дійсності не приводиться у рух із необхідністю. З іншого боку, ми говоримо про рух там, де є певне здійснення, навіть незакінчене. Причина ж цього полягає в тому, що незакінченим є потенційно суще, здійсненням якого є рух. Тому-то важко збагнути, що таке рух; бо його доводиться відносити або до позбавленості, або до можливості, або просто до дійсності, проте жодне з цих припущень не здається прийнятним, тож [25] лишається те, що було вже сказано, тобто рух слід мислити як здійснення і притому здійсненням у саме вказаному сенсі. Щоправда, це нелегко збагнути, але можливо.

І очевидно, що рух перебуває в тому, що рухається, адже в ньому він і здійснюється під дією того, що приводить у рух. При цьому дія того, що приводить у рух, є тією самою дією. Адже вони мають бути пов’язані однією дією. Справді, те, що приводить у рух, [30] діє, тому що здатне діяти, а приводить у рух, тому що діє, але воно діє на те, що може бути приведено в рух, тож і дія в обох одна, подібно до того як відстань від одного до двох і від двох до одного є одна й та сама, і так само підйом і спуск, хоча їх буття не є одним. І це саме можна сказати про те, що рухає, і того, що рухається. [35]

Безконечне — це те, що неможливо пройти, тому що за своєю природою його не пройти з кінця в кінець (це подібно до того, як-от голос є невидимим), або те, проходження чого не можна закінчити або навряд чи можна закінчити, або те, що за своєю природою мусило було б допускати проходження або мати кінець, але не допускає і не має. Крім того, безконечне може бути в сенсі додавання, чи віднімання, чи і того й другого разом.

[1066β] [1] Безконечне не може бути чимось окремим і самим по собі сущим. Адже якщо воно не є ані просторовою величиною, ані множиною, а його сутність і є саме безконечне, а не щось поєднане з чимось, то воно буде неділимим (бо подільними є або величина, або множина). Якщо ж [5] воно є неділимим, то воно не є безконечним, хіба що в подібному до того сенсі, як кажуть, що голос є невидимим. Але не в цьому сенсі говорять про безконечне, і не таке безконечне ми маємо на увазі, а натомість як щось, що не можна пройти до кінця.

Далі, як може існувати безконечне саме по собі, якщо не існують самі по собі число і величина, тоді як безконечне є їхнім проявом? Якщо ж воно є щось побіжне, то безконечне не могло б бути елементом речей, [10] подібно до того як невидиме не є елементом мови, хоча голос є невидимим. А що безконечне не може існувати в дійсності, зрозуміло. Адже тоді будь-яка його частина, яку ми візьмемо, буде безконечною (бо бути безконечним і безконечне — одне й те саме, якщо безконечне є сутність і не приписується якомусь субстрату); отож або воно є неділимим, або, [15] якщо воно ділиться на частини, воно ділиться на безконечності.

Але одне й те саме не може являти собою множину безконечностей (натомість як-от частина повітря є повітрям, так і частина безконечного мала б бути безконечним, якщо воно є сутність і начало). А отже, воно не ділиться на частини, тобто є неділимим. Проте неможливо, щоб дійсно суще безконечне було неділимим (адже воно має бути кількістю); отож воно є побіжною властивість. Одначе якщо [20] так, то, як було сказано, воно не може бути началом, а натомість началом те, побіжною властивістю чого воно є, тобто повітря або парне число.

Отже, наше дослідження безконечного є загальним. Утім, можна показати, що безконечне не належить до чуттєвих речей. Це зрозуміло з такого міркування. Якщо тіло визначається як «те, що обмежене площинами», то ясно, що тіло — ані чуттєве, ані таке, що пізнається думкою, — не може бути безконечним. Не може бути і якогось окремого [25] й безконечного числа, бо число або те, що пов’язане з числом, є таким, що лічиться.

З точки ж зору фізики це очевидно з такого. Безконечне не може бути ані складним, ані простим. Складним тілом воно не може бути, позаяк елементи обмежені за кількістю. Адже протилежності мають бути рівними між собою і жодна з них не має бути безконечною. Справді, якби одне якесь тіло [30] поступалося другому, то безконечне поглинуло б обмежене. Натомість кожне тіло не може бути безконечним, адже тіло простягається у всіх напрямках, а безконечне простягається безконечно, отож якщо безконечне є тілом, то воно простягатиметься безконечно у всіх напрямках. Не може безконечне бути і єдиним та простим тілом [35] — ані, як каже дехто [162] Мається на увазі Анаксімандр. , чимось, що існує опріч елементів, як щось, із чого ті натурфілософи їх виводять [163] Див. Фізика III, 204b 10–24. (адже такого тіла опріч елементів не існує, бо з чого складається будь-яка річ на те і розкладається, а опріч простих тіл нічого такого, схоже, немає), [1067α] [1] ані вогнем, ані якимсь іншим з елементів. Адже окрім питання про те, як якийсь із цих елементів міг би бути безконечним, неможливо, щоб усе разом, навіть обмежене, або було, або ставало якимось одним елементом, хоч Геракліт і казав, що все стане колись [5] вогнем. Тут можна застосувати той самий аргумент, що й стосовно єдиного, яке натурфілософи вважали таким, що існує опріч елементів: адже все перетворюється із протилежності на протилежність, наприклад, із теплого на холодне.