Аристотель - Метафізика

Тому, що виникає від природи або внаслідок задуму, притаманна мета. Якщо ж те чи інше виникає побіжно, то це щасливий випадок; адже як-от суще існує або саме по собі, або побіжно, так само [30] і причина. Щасливий випадок натомість є випадкова причина там, де щось відбувається внаслідок свідомого вибору з певною метою. Тому щасливий випадок і задум стосуються одного й того самого; адже свідомий вибір не буває без обдуманості. Натомість там, де щось сталося завдяки щасливому випадку, причини є непевними, а тому він уникає людського розрахунку і є випадковою причиною, а, простіше кажучи, тут немає сенсу говорити [35] про причину. Щасливим чи нещасливим випадок є тоді, коли щось закінчується добре чи погано; а успіх чи неуспіх визначається тим, наскільки добре чи погано. [1065β] [1] І оскільки ніщо побіжне не є переднішим за те, що існує саме по собі, то не є переднішими і такі причини. Отже, якби випадок або самозародження були причиною виникнення світу, то все ж таки розум і природа є переднішою причиною.

Одне існує лише дійсно, друге — лише потенційно, третє — і потенційно, і дійсно; перше є сущим, друге — кількістю, третє належить до інших родів. Немає руху опріч речей, бо зміна відбувається завжди віднодно до категорій сущого, і немає нічого спільного для них, що не належало б до жодної категорії. Кожна категорія притаманна всьому, що до неї належить, подвійним чином (наприклад, певна «ця» річ — це, з одного боку, форма, з іншого боку, її позбавленість; так само щодо якості: одне є білим, друге — чорним; і щодо кількості: одне є закінченим, друге — незакінченим; і щодо пересування: одне є верх, друге — низ, або одне є легке, друге — важке); тож видів руху й зміни є стільки ж, скільки видів сущого.

Оскільки [15] кожен рід сущого поділяється на потенційне і дійсне, то перехід потенційного як такого в дійсне я називаю рухом. Що сказане нами вірно, зрозуміло з наступного: коли те, що може бути збудованим, таке, як ми називаємо його, є в дійсності, воно будується, і це є будівництво; і так само навчання, лікування, ходіння, [20] стрибання, старіння, визрівання. А відбувається рух тоді, коли відбувається здійснення, і не раніше й не пізніше. Отож рух є здійснення того, що існує потенційно, коли воно при здійсненні діє не як таке, а як рухоме.

Під «як» я маю на увазі таке: мідь потенційно є статуя; але дійсність міді [25] як міді не є рух. Адже не бути міддю — не те саме, що бути чимось потенційно, бо якби це було тим самим просто за визначенням, то дійсність міді була б певним рухом. Проте це не одне й те саме (що очевидно у випадку протилежностей; адже можливість бути здоровим і можливість бути хворим — не одне й те саме; інакше [30] бути здоровим і бути хворим було б одним тим самим; натомість субстрат здоров’я і хвороби — волога це чи кров — один і той самий). Оскільки ж це не одне й те саме, як-от не одне й те саме колір і видиме, то рух є дійсність можливого причому як можливого.

Отже, зрозуміло, що рух — це дійсність і що рух відбувається, коли [35] відбувається здійснення, і не раніше й не пізніше. Справді, будь-що може або здійснюватися, або ні, [1066α] [1] наприклад, те, що може бути збудованим, як таке, що може бути збудованим, і здійснення того, що може бути збудованим, як такого, що може бути збудованим, є будівництво. Адже здійснення — це або будівництво, або будинок; але коли будинок існує, він уже не є те, що може бути збудованим, [5] натомість те, що будується, може бути збудованим. Отже, здійснення має бути будівництвом, а будівництво — це певний рух, і те саме можна сказати про інші види руху.

Те, що сказане нами про рух правильно, зрозуміло з того, що про нього кажуть інші, і з того, що нелегко визначити це інакше. Справді, не можна віднести рух [10] до іншого роду речей; це зрозуміло з того, що про нього говорять. Так, деякі називають його іншістю, нерівністю або несущим [161] Маються на увазі піфагорійці й платоніки. Див. Платон, Софіст 256 D, Тімей 57 Е. , проте ніщо з переліченого не викликає з необхідністю рух. Так, зміна в напрямку до них від їхніх протилежностей, або від них до їхніх протилежностей відбувається анітрохи не більшою мірою, ніж навпаки. Причина ж того, що рух визначають через ці поняття, полягає в тому, що він здається чимось невизначеним, [15] а ці поняття утворюються через позбавленість, формуючи пари протилежностей, і є невизначеними. Справді, жодне з них не є ані певна річ, ані певна якість і не підпадає під інші категорії.