Публий Овидий (Назон) - Метаморфози

140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:

141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.

142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських

143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:

144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.

145] Віжки візьми-но до рук, а коли завагаєшся раптом,-

146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,

147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними

148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,

149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!»

150] Не помогли ті слова: вже юнак - на легкій колісниці

151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо

152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.

153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням-

154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;

155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.

156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває

157] Засуви всі - і сяйнула небес далина неозора.

158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,

159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,

160] Швидше біжать, аніж Еври-вітри, що війнули зі сходу.

161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,

162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.

163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу

164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,

165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,

166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.

167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,

168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.

169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,

170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати - не знає.

171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,

172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.

173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]

174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,

175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.

176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,

177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.

178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,

179] Що простяглися внизу, так далеко-далеко,- й од жаху

180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,

181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.

182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій

183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином

184] Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,

185] Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,

186] Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.

187] Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,

188] Перед очима ж .- іще його більш. Відміряючи в думці

189] Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути

190] Вже не судилось йому, то на схід,- та не бачить рятунку.

191] Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,

192] Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.

193] З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба

194] Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.

195] Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою -

196] Дві страхітливі руки - й випинаючи хвіст луковидний,

197] Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.

198] Тільки-но вгледів його Фаетон - усього, наче в поті,

199] В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,-

200] Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.

201] Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,

202] Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,

203] Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі

204] Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито

205] На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.

206] То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,-

207] Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.

208] Феба здивована вкрай, побачивши братових коней

209] Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.

210] Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола

211] Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.

212] Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.

213] Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.

214] Мало того: загибають міста, огороджені муром,

215] Цілі краї й племена обертає пожежа навальна

216] В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:

217] Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,