Публий Овидий (Назон) - Метаморфози

62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?

63] Спершу - дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні

64] Ледве долають її; посередині неба - найвища.

65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд

66] На суходоли й моря - наче дух перехоплює в грудях.

67] Далі - дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.

68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,

69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.

70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте

71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.

72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,

73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.

74] Став ти на повіз, скажім... ну а далі? Чи зможеш промчати

75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?

76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,

77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?

78] Там - небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.

79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,

80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]

81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;

82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,

83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.

84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:

85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,

86] В шалі на дибки стають - навіть я, напинаючи віжки,

87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.

88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,

89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.

90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,

91] Доказу певного ждеш? А той страх мій - хіба ж то не доказ?

92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,

93] Глянь на обличчя... А ще якби в груди мої ти на мить хоч

94] Зором сягнути здолав - хвилювання б моє там помітив.

95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті

96] Землі його, і повітря, й моря - вибирай, собі, сину,

97] Що до вподоби тобі - і, повір, не відмовлю ні в чому.

98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше

99] Карою треба назвать... Хочеш кари собі, Фаетоне?

100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:

101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,

102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше».

103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,

104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав - колісниці.

105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина

106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.

107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,

108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.

109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,

110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.

111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,

112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора

113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,

114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі

115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.

116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні

117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,

118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.

119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих

120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних

121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.

122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,

123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає

124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,

125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:

126] «Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '

127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]

128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх - таки важко.

129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,-

130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами

131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний

132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.

133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.

134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,-

135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:

136] Вище промчиш - спалахнуть за тобою небесні оселі.

137] Нижче - то й землі згорять. Найбезпечніший шлях - серединний.

138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,

139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.