Публий Овидий (Назон): Метаморфози

764] Молить, щоб ясно засвідчила те, хто отець його справжній.

765] Годі судити нам, що розтривожило душу Клімени,-

766] Сина благання палкі, чи той наклеп,- та, знявши до неба

767] Руки обидві, звертаючи зір до блискучого сонця:

768] «Сяйвом світила цього, промінням славного, сину,

769] Я присягаюся,- каже,- тобі - воно ж бачить нас, чує -

770] Ось він, твій батько, поглянь! Це ж бо той, хто піклується світом,-

771] Сонячний Феб, і якщо це не так - хай сьогодні ж од мене

772] Гнівно відвернеться він, хай востаннє зрять мої очі!

773] Втім, до хоромів отецьких дійти вже не так тобі важко:

774] йтимеш на схід - наші землі стикаються там з його домом.

775] Тож, як охота,-- рушай і про все в нього сам порозпитуй».

776] Тут же схопивсь Фаетон, коли з уст материнських напутнє

777] Слово почув, і душею вже там він, у чистім ефірі.

778] Вже й ефіопів своїх він минув, і навиклих до спеки

779] Індів, а далі - вже й батьковий схід озирає сміливець. [31]

1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,

2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.

3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;

4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.

5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер

6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,

7] Світ круговий, а над ним - неозорого неба склепіння.

8] В хвилі пливкій - лазурові боги: там Трітон голосистий.

9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий

10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.

11] Далі - Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,

12] Ці - на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,

13] Декого - риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,

14] Все-таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.

15] На суходолі ж - і люди, й міста, і ліси, а в них - звірі,

16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.

17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.

18] В ньому - сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж - ліворуч.

19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,

20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський - сумнів ще має),

21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька

22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,

23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів

24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.

25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,

26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.

27] Там - і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,

28] Літо - за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,

29] Далі - забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,

30] Врешті - Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.

31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком

32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,-

33] «Що привело тебе,- каже,- сюди, до моєї палати, [32]

34] Люба дитино моя,- ти ж бо син таки мій, Фаетоне?»

35] Той йому в відповідь: «Світоче спільний великого світу,

36] Батьку мій, Фебе,- якщо дозволяєш себе йменувати

37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,-

38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався

39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!»

40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,

41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.

42] Сина обнявши, сказав: «Не такий ти, щоб я завагався

43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.

44] Та, щоб і ти не вагавсь,- я твоє найпалкіше бажання

45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,

46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!»

47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,

48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.

49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.

50] «Сину мій,- каже,- слова мої після такого прохання -

51] Це нерозважність сама. О, якби-то присягу зламати

52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!

53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,

54] Брати повіддя до рук - понад сили твої, ще не зрілі,

55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.

56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях

57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,

58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь-кому можна,

59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці

60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,

61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,