289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.
290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,
291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?»
292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:
293] «Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,
294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.
295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже
296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.
297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.
298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою
299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.
300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,
301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.
302] А коли хочеш, то спробуй, - хай всі вони знають і бачать,
303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує».
304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали
305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.
306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,
307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.
308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,
309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу
310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю
311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.
312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.
313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.
314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали
315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби
316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.
317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.
318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон
319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;
320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив -
321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:
322] «Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,
323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;
324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього
325] І відберу її сам, - ще гірше тоді йому буде».
326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.
327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря
328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.
329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом
330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.
331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,
332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.
333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:
334] «Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!
335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,
336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.
337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,
338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва
339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,
340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану
341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну
342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може
343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,
344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись».
345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,
346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю
347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.
348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,
349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря
350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,
351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:
352] «Матінко люба, ти коротковічним мене породила,
353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати
354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.
355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,
356] Син Атрея, - забрав і привласнив мою нагороду».
357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,
358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.
359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,
360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,
361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:
362] «Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце
363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє».
364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:
365] «Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?
366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили
367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.
368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу