Еврипид - Трагедії (збірка)

Ридала й вся прислуга, співчуваючи

Своїй владарці. А вона до кожного

Правицю простягає. З найубогішим

Прощається й сердечний чує відгомін.

Таке-то горе у гнізді Адметовім...

Померши - прахом став би; врятувавшися -

Довіку з невитравним болем житиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

200] В біді й Адмет, напевно, побивається -

Таку дружину доведеться втратити... [29]

СЛУЖНИЦЯ

Авжеж. її з обіймів не пускаючи,

Лишитись молить і шукає виходу

З безвиході. Алкеста - никне, тане вся,

Вмліваючи - ледь чутний на руках тягар -

Усе ж, дарма що ледве-ледве дихає,

До світла пнеться: ще б хоч раз поглянути

На небо - вже ж ніколи не всміхнеться їй

Промінням ясносяйним любий сонця круг.

210] Піду вже сповістити, хто прийшов сюди.

Не всі ж настільки щирі до господарів,

Щоб ті в біді великій були раді їм.

А ти - прихильник давній владарів моїх.

(Відходить.)

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Строфа

З тієї скрути, Зевсе, як їм вирватись

І хитрий вузол розв'язать?

Як їм долю обійти?..

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Вигляне хтось? Чи пора прийшла

В чорне вдягтись і волосся жмут

Зрізати в знак жалоби?

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

220] Друзі! Ясна річ. І все ж...

Богів благаймо, адже в них -

Незрівнянна сила.

ХОР

О Пеане, зласкавсь!

Адмета в горі порятуй, володарю,

Зарадь йому, зарадь же; як давніше

Був рятунком, так і нині,

Зцілителю наш, проти смерті стань

І приборкай убивцю - Аїда!

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Антистрофа

Гай-гай!..

Ферета сину, як тобі

230] Без жони такої жить?.. [30]

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Як до заліза не вдатись тут?

Як у петлі не повиснути

Після такої втрати?

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Не лишень жону - вірну подругу,

Душі найвищу радість, ти

Мертвою побачиш.

ХОР

Он ідуть! Он ідуть!..

Дружина й муж виходять із палат своїх.

Ридай, ферейська земле, сліз не стримуй,

240] Бо ж найгідніша

З жінок, занепавши, знесилівши,

В попідземний Аїд нині сходить.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

З палацу виходять Адмет і Алкеста у супроводі дітей.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті

Більше втіх, аніж болю. Минуле не дасть

Помилитись. Та й нині ось бачу печаль

Владаря: незрівнянну дружину свою

Коли втратить, то змушений буде в журбі

Коротати життя, а не жити.

АЛКЕСТА

Строфа І

Сонячне сяйво, окрасо дня,

250] Й ви, кругобіжні хмари,

Що в яснім ефірі!..

АДМЕТ

Обох нас бачить сонце, опечалених

Близькою смертю, хоч богам годили ми.

АЛКЕСТА

Антистрофа І

Земле і крівле житла мого,

Спальне моя дівоча

Отчого Іолка!.. [31]

АДМЕТ

Кріпися, безталанна... Не лишай мене...

Молись усемогутнім - може, зглянуться.

АЛКЕСТА

Строфа II

Двовесловий на мене он човен жде...

260] Й провідник умерлих,

Жердину в руки вже взяв Харон,

Чого чекаєш? - квапить.

Сідай! Годі баритись!

Підганяє, гнівний, мене в дорогу.

АДМЕТ

Гай-гай! Про невеселу нагадала ти

Дорогу!.. 0] бездольна! Горе! Горе нам!..

АЛКЕСТА

Антистрофа II

Чи не бачиш? Він тут, він жене мене

У в оселю мертвих...

Он гнівом очі блищать з-під брів -

270] Це смерті бог крилатий.

Пусти! Що ти задумав?..

На яку ж то я стежку ступаю, бідна!..

АДМЕТ

Сумну для друзів, але найпечальнішу -

Для мене й діток; ця журба й на них тяжить.

ЕПОД

АЛКЕСТА

Залиште мене, залиште!..

Ноги слабнуть... Покладіть...

Близько Аїд жахний - темної ночі мла

Вповзає в вічі...

Вже вовік, дітки мої,

280] Матері вже вовік

Не бачить вам... Світло дня

Милим для вас хай буде!..

АДМЕТ

О як важко це слово вразило мій слух!

Легше вмерти було б, ніж почуть таке.

Не відходь, не лишай мене, ради богів, [32]

РаДи діток - не звалюй сирітства на них!..

Стань на ноги, кріпись!

Лиш помреш - то і я з цього світу піду,

Бо, живі ми чи мертві, - належим тобі,

290] Нам любов твоя - наче святиня.

АЛКЕСТА

Адмете, мої справи - бачиш сам які...

Та перед смертю хочу слово мовити.

Тебе люблю й шаную - і життя своє

Кладу, щоб ти міг світло денне бачити,

Хоч я вмирать за тебе і не мусила -

Могла ж я, з фессалійців мужа вибравши,

Володаркою в домі жить розкішному,

Та не схотіла: не було б тебе тоді,

Осиротіли б діти... Тож відмовилась

300] Од молодості - дару неповторного.

А батько й мати... свого сина зрадили,

Хоч їм і вмерти б, сивочолим, личило,

Ще й славно вмерти: сина врятувать могли,

Єдиного - нема ж бо в них надій на те,