Еврипид - Трагедії (збірка)

Поступилась життям задля мужа.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Строфа І

Почув хтось, може, стогін там,

В оселі тій, чи сплески рук,

Чи зойк - тяжкої втрати знак?

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Тихо в домі... Ніде ні душі.

В воротах - нікого із слуг.

90] Появись, о Пеане, хай грізна

Біди відрине хвиля!

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Якби вмерла - таки б не мовчали...

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Бездиханна лежить...

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Таж її не виносили з дому...

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Звідкіля така певність? Я гіршого жду.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Чи можливе таке, щоб володар Адмет

Благородну жону

Поховав, не оплакавши навіть?..

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Антистрофа І

Нема й води при вході в дім,

100] Щоб руки змить, за звичаєм, [26]

Перед порогом, де мрець лежить.

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Окрім того, не бачу я там

Жалоби - волосся пучка.

Ніжнорукі жінки раз по раз

Не б'ються тужно в груди.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Та настав-таки день вирішальний...

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Ти про що? Поясни...

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Коли мусить під землю податись.

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Моє серце вразив ти, стривожив думки.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

110] Коли добра людина поникла в журбі, -

їй на поміч прийти

Має кожен, хто чесного роду.

ХОР

Строфа II

Хоч би в яку далечінь

Суден ми не слали -

В Лікії край чи аж ген,

Де на землях безводних

Древній Амона престол, -

Не вернуть нам сердешну

До сонця: доля безжальну сіть

120] Кинула вже. Кого з богів

Кров'ю вівці благати?

Антистрофа II

Тільки один, якби ще

Сонце й досі бачив,

Син Аполлона, з імли

Нині б міг її вирвать -

Вивести з темних воріт.

Оживляв-бо він мертвих,

Аж поки Зевс не вразив його

Жалом стріли вогненної.

130] Ну, а тепер - відкіля

Нам порятунку ждати? [27]

ЕПОД

Всі обряди печальні володар

До кінця вже довів:

Оросились жертовною кров'ю

Вівтарі всіх богів, та ніщо не змогло

Вгамувати, притишити болю.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

З палацу виходить служниця.

А втім, служницю бачу - з дому, плачучи,

Виходить онде... І яку ж то вість несе?..

Тужити, коли туга є в господарів, -

140] Служниці личить. Але ж треба знати нам,

Чи ще жива владарка, чи померла вже.

СЛУЖНИЦЯ

Вважай живою водночас і - мертвою...

ПРОВІДНИК ХОРУ

А як то можна вмерти й... сонце бачити?

СЛУЖНИЦЯ

Вже никне, бідна, душу видихаючи.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Таку жону втрачає нині муж такий!..

СЛУЖНИ ЦЯ

Лише перестраждавши, зрозуміє це.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Й надія на рятунок не заблисне їй?

СЛУЖНИЦЯ

Та ні. Гнітить нещасну день рокований.

ПРОВІДНИК ХОРУ

І все вже, як годиться, приготовлено?

СЛУЖНИЦЯ

150] Всі вбори, аби муж міг схоронить її.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок

Вона - найкраща в світі, найдостойніша.

СЛУЖНИЦЯ

Ще б пак! У цьому годі сумніватися. [28]

Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:

Чи ж не найкраще це любові свідчення,

Коли заради мужа йде на смерть жона?

Все місто про це знає. Але дома як

Поводилась, послухай - подивуєшся.

Як лиш відчула, що останній день настав,

160] То біле тіло річковою хвилею

Омила. Потім одяг із кедрової

Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,

І так благала, ставши перед вогнищем:

«Богине-опікунко, я під землю йду,

Й молю тебе, припавши до колін твоїх, -

Над сиротами зглянься: дай же синові

Дружину милу; доньці - мужа доброго.

Хай долі не повторять материнської -

Не передчасно, а в глибокій старості

170] Під рідним небом вік хай щедро виповнять».

Усі по черзі обійшла жертовники

В Адметовій оселі; поклонялась їм,

Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,

Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,

Від того її врода не пригаснула.

А вбігши в спальню, ниць на ложе кинулась,

Тоді лиш заридала, примовляючи:

«Прощай, о ложе, де дівочий пояс свій

Я розв'язала, щоб оддатись мужеві,

180] За кого нині гину! Не клену тебе:

Одну мене ти губиш. Щоб не зрадити

Обох вас, - умираю. Буде інша тут,

Од мене не вірніша, та щасливіша».

Припавши на коліна, обціловує

Те ложе і зливає сліз потоками.

Коли плачем, нарешті, наситилася,

Встає з постелі. Опустивши голову,

Із спальні йде. Та раптом повертається,

І падає на ложе, й так - не раз, не два...

190] Тим часом дітки, за поділ хапаючись,

Ридають. їх по черзі до грудей вона,

Готова вмерти, горне, приголублює.