Еврипид - Трагедії (збірка)

КАДМ

Із Фів лишень одні ми святкуватимем?

ТІРЕСІЙ

Одні ми. Іншим, бач, забракло розуму.

КАДМ

Бери мене за руку. Годі гаятись.

ТІРЕСІЙ

Рушаймо вже пліч-о-пліч. Ось рука моя.

КАДМ

Не звик я, смертний, гордувать безсмертними.

ТІРЕСІЙ

Богам, як не мудруймо, слід коритися.

Що від батьків ми чули, що як світ старе,

Того не сколихнути, хоч яких вершин

200] у хитромудрих ми сягали б роздумах.

Можливо, дорікне хтось, що до танцю йду,

Старий, плющем обвивши сиву голову.

Чи ж бог окреслив, у якому віці хто

Повинен танцювати? Він од кожного -

І юнака, і старця - вшанування жде

Однакового. Поділ - недоречний тут.

КАДМ

Тому, що сонця ти не зриш, Тіресію, -

Подій нових для тебе стану вісником.

Пентей, хто після мене став до влади тут,

210] Син Ехіона, йде сюди, схвильований,

І не з добром, як видно. Що ж то скаже він?..

Входить Пентей.

ПЕНТЕЙ

Оце я повертаюсь - у від'їзді був -

І, чую, дивним лихом Фіви вражені:

З домів жінки зненацька повтікали нам -

Якийсь там шал вакхічний в гори тіняві

Погнав їх. Вакха танцями вшановувать -

Що то за бог, не знаю, - захотілося.

Серед їх гурту - вщерть вином наповнені

Кратери, а вакханки потай в гори мчать

220] Одна по одній, щоб тому чи іншому

Віддатись; Вакха нібито звеличують,

Насправді - Афродіта полонила їх.

Кількох уже спіймав я; під сторожею

Вони тепер, у путах, - нагасалися.

У горах скоро й інших повиловлюю: [396]

Іно, Агаву, хоч я нею зроджений

Від Ехіона, й матір Актеонову

Спіймаю, Автоною, - закую усіх,

І вмить того шаленства їм відхочеться.

230] До нас ще й ошуст, кажуть, завітав якийсь

Із Лідії мандрівний: злоті кучері

Од Пахощів та мазей аж вилискують,

В очах - іскринки темні: Афродіти чар.

Щодня, щоночі до жінок він горнеться:

До Вакхових обрядів, бачте, хилить їх.

Застукаю в цім домі бабія того -

Не буде вже, волоссям потрясаючи,

Об землю тирсом бити: скручу голову.

Він Вакха богом називати зважився,

240] Мовляв, зашитий у стегно був Зевсове,

А Зевс же і його вбив блискавицею,

А з ним і матір - наклепом розгніваний.

То чи не гідний і зневаги, й зашморгу

Цей гість наш, хто б не був він, найзухваліший?

(Помічаючи Тіресія і Кадма).

І ще он чудо бачу: в шкурі оленя -

Віщун Тіресій: з ним - мій дід по матері

Із тирсом - сміх і горе! - напідпитку йде...

Отямся! Аж мені за тебе соромно,

Старого!.. Так і будеш із плющем отим

250] На сивині та з тирсом у руці тремкій

Робити з себе дурня - Вакха славити?..

(До Тіресія).

Твоя робота!.. Фівам накидаючи

Нового бога, при жертвоприношеннях

Живитись хочеш, за птахами стежити.

Якби не вік похилий - між вакханками

Сидів би й ти у путах - за впровадження

Обрядів згубних!.. Вже як за гостиною

Жінкам дають п'янкого виногрона сік,

Там чистого обряду надаремно ждать.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Богів і Кадма, друже, не соромишся,

260] Хто покоління земнородних висіяв?..

Отак свій рід ганьбиш ти, Ехіона син?

ТІРЕСІЙ

Коли для мови трапиться розумному

Ще й добрий привід - добре говоритиме.

Язик і в тебе звинний, та й слова твої -

Як у розумних, лиш нема в них розуму.

У кого звага й влада та ще й мови дар,

Але без глузду, - громадянин кепський він. [397]

Той бог новий, що з нього насміхаєшся,

Таку в усій Елладі славу матиме,

270] Що й не сказати. Два, юначе, в світі є

Начала вищі. З них - Деметру першою

Назву; її ж Землею ще йменуємо.

Суху поживу смертним подає вона;

Семели син - вологу з грона винайшов

І людям (дар не менший) для споживку дав.

Нещасних од страждання того грона сік,

Як тільки його вип'ють, тут же звільнює;

Він сон дарує, забуття турбот важких,

Щоденних; найсолодше в ньому зцілення.

280] Богам, хоч бог він, молитовно ллють його.

Й чимало з цього смертні мають користі.

Смієшся, що дитям був Вакх у Зевсове

Стегно зашитий. В чім тут річ - пояснюю:

Лиш Зевс дитя з-під блискавиці вихопив

І на Олімп доставив, Гера стрімголов

Із неба скинуть його мала; Зевс, однак,

їй перешкодив гідним бога способом:

З ефіру довколоземного часточки

Створив подобу Вакха і в заставу дав

290] Ревнивій Гері. З часом чутка в люд пішла,

Що батько вставив сина у стегно своє.

Ось так, перекрутивши те, що в Гери Вакх

Був у заставі, люд цю байку вигадав.

А бог цей - віщий. У вакхічнім запалі,

У божевіллі скільки прозорливості!

А вже як заполонить чиєсь тіло він, -