Андрій Содомора - Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Люди разом з іншими істотами — теж «гості». Їхня оселя — часова ріка («Час рікою пливе»), де також — і хвилі, і хвилини; поки в ріці тій — все живе, на березі — все гине …

Navis

Корабельна сосна

З гір у ту пору підтята залізом сосна не спускалась,

Щоб до заморських країв поплисти по розгойданій хвилі.

Овідій, «Метаморфози»

Світ у трьох його обличчях: суходіл, море, небо. За міфічного золотого віку, з погляду античних, усе в тому світі трималося свого («кожному — своє»): людина — суходолу, птах — неба, риба — води. Та настали гірші часи: «І пролилася кров, дзвенить сурма, / Ступає віл під тягарем ярма / І землю грішну кидає Астрея…» (М. Зеров, «Діва»). А почалося з того, що людина переступила межі достатнього («переступ» — синонім «гріха») — спрагла багатств, подалася, врешті, в море й за море, до інших берегів, до інших, заморських, країв. Створила щось таке, що є поживою для загадки: «Віз без коліс, дорога без піску, батіг без тряску»…

Отож, найяскравіший приклад «перемішування» світового ладу — судно: закорінена у твердий ґрунт гірська сосна волею людини опинилась на хисткій хвилі-блукачці; непоєднувальне — поєдналося. Природна оселя для риб, водна стихія, понесла на собі неприродну оселю для людей — судно; один із його епітетів — hospita navis, гостинне судно : плавуча оселя — і її «гості» (ще у III ст. до P. X. військові судна брали на свій поміст триста веслярів і, зрозуміло, — відповідну кількість воїнів). Та плавуча оселя з її «гостями» — також «чужоземна», «захожа» («hospita» й таке значення має), а коли «гості» ще й озброєні — то не надто бажана… Вислів «formosae filia silvae», дочка прекрасного лісу , веде до подібного — із Горацієвої оди: «…silvae filia nobilis» — дочка благородного лісу (I, IV), де судно, якому загрожують бурі й небезпечні скелі, — символ держави.

Море — наче поле. Та якщо плуг залишає за собою родючу борозну, то судно, яке «зорює» «безплідне» море, й сліду не залишає за собою (хіба що в розпаленій уяві «неситого», який виорює «на дні моря поле», але й там — безплідний пісок)… Суходіл — у сітці доріг; на морі, скільки б суден по ньому не пливло, — жодного сліду. Хіба що на дні — залишки тих суден, які таки знехтували засторогою античних. Але вони ж, античні, видали в тій справі свій останній присуд: «Navigare necesse est, vivere non est necesse» — Плисти — конче потрібно; жити — не конче …

Pullus in ovo

Курятко в яйці

Справді, курка не народила яйця — знесла його (носила, носила — і знесла; кажемо: «Носиться, як курка з яйцем»). Не народила саме тому, що курятко — ще не народжене, воно — в яйці. Справа його народження, сказати б, «у його руках», точніше — у дзьобику. Ним воно й достукується до світу, що поза яйцем, — чи можна увійти… Плід каштана, падаючи, розбиває свою наїжачену шпильками круглу зелену «хатку», курятко — мусить попрацювати, щоб виглянути на білий світ (мусить знати, коли йому пора стукати, щоб ні заскоро, ані не запізно). А вже коли виглянуло — тоді й народилося. Але першого його народження, прихованого в яйці, — ніхто не бачив. Як у нашій загадці: «Що двічі родиться: вперше — гладеньке, а вдруге — пухкеньке?» Одне слово — дивина, загадка, яка неминуче веде до загальновідомої: «Що спочатку — курка чи яйце?»…

Римляни, здається, не ломили собі голови над тією загадкою, зате, коли йшлося про обід, були переконані: спочатку — яйце. Від яйця починали, яблуками — закінчували: «Ab ovo usque ad mala» — Від яйця — до яблук … Загалом же «Ab ovo» — то від початку . Навіть коли йдеться про Троянську війну: з яйця, за переказом, народилась Єлена, що й стала причиною тієї війни. Навіть — коли про увесь світ: яйце вигойдувалось на неозорих хвилях вод, поки, розбившись, не стало початком усього сущого. Отож спочатку все-таки — яйце, з якого світ; «яйце-райце», з якого — й усе добро на світі…