Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

Здесь есть возможность читать онлайн «Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, Жанр: Старинная литература, foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чорт зна що. Запропаща душа: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чорт зна що. Запропаща душа»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Книга «Чорт зна що. Запропаща душа» – унікальна антологія, присвячена найпопулярнішому персонажеві української мітології – чортові. Тут представлені найцікавіші твори нашої літератури, де діє ця лиха, хитра, підступна, а деколи кумедна, добродушна і навіть добра істота, яка інколи ще й здатна на шляхетні вчинки і палке кохання.
Багато матеріалов упорядник розшукав у рідкісних виданнях, невідомих і недосяжних для широких кіл читачів, на яких тепер чекають несподівані і захоплюючі відкриття.
До книжки увійшли твори Іоаникія Галятовського, Левка Боровиковського, Олекси Стороженка, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Юрія Винничука та багатьох інших. Чимало з них перекладено зі староукраїнської, російської, польської та латинської мов.

Чорт зна що. Запропаща душа — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чорт зна що. Запропаща душа», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Про те, як дізнався Омелько, що сей, хто не лихословить, не має чого боятися чорта, розповідав він сам, як вже поєтарівся, так…

Одного разу прийшов Омелько пізно вночі з корчми додому і, щоби не будити жінки, ліг спати в кузні. Довго чи коротко він спав, сего не пам’ятає, тілько якось чує, що йому зробилося тяжко, душно, неначе дим з сірки його душить.

Пробудившись, побачив: кузня освітлена, а о п’ять кроків далі стоїть чорт, світить очищами і скрегоче, наче голодний вовк, зубами. Хотів Омелько перехреститись, та руки не може підняти.

«Ну, – думає Омелько, – ось коли мені кінець прийшов».

Але так сталося: чорт поскреготав, поскреготав зубами, та й каже:

– Хотів, я, Омельку, над тобою насміятися, та сили не маю; а все тому, що ти не лихословиш.

Сказавши се, зник. Відтоді-то зробився Омелько таким відважним, якого і на світі не знайдеш.

Були свята. Мотря, жінка Омелька, пішла до свояків на сусідній хутір, а Омелько побалакавши з кумом в корчмі, вертав задуманий домів.

– Гляньте, хлопці, онде Омелько йде, – крикнув один парубок з громадки, що йшла супроти Омелька.

– Ну, і що? – зауважив другий, що прийшов до села Млинки з міста, де учився у маляра, що церкви малює.

– То, що він такий відважний, що й самого чорта не боїться.

– Ба треба знати, якого чорта; а то часом можна настрашитися добре.

– Та хіба чорти не однакі?

– Правда, що не однакі: одні страшніші, а инші – так собі чортенята. Якби Омелько побачив самого Дідька, то би на смерть перестрашився, – промовив маляр.

Треба спімнути: хоча він був ще учнем, але так добре умів малювати, що як намалює чоловіка, то такий справді є – кожний пізнає.

– Ну, сего не говори. Нашому Омелькові й Дідько нічо.

– Чи так?

– Направду.

– Ану побачимо.

– Як же ти побачиш?

– А так, коли Омелько засне, я намалюю в кузні на дверях чортів портрет.

– Ну, і що?

– Нічо. Прокинеться Омелько і, як побачить портрет, зі сну буде уважати його за самого чорта й настрашиться.

– Ану-ну!.. – далися чути голоси парубочі.

– Добре, тілько нехай кожен з вас за порядком стоїть під вікном кузні, щоби видіти, як настрашиться Омелько чортового образа.

– Добре, добре, – згодилися парубки.

Сказали, зробили. Як тілько Омелько захропів, маляр увійшов до кузні, намалював на дверях портрет чорта і підписав під ним, що се сам Дідько, а потому парубки стали за порядком підглядати Омелька через вікно. Не треба було довго чекати, кузня не була натоплена, а різдвяний мороз скоро вигнав хміль з Омелька. Прокинувся, потягнувся, позіхнув, протер очі, а побачивши чортів портрет, спросоння взяв його за самого чорта, і сказав:

– Еге, ти знова був ласкав прийти? – Портрет мовчав. – Якого чорта, прости Господи, ваша світлосте, з’явилися передо мною? Може, хочете мене своїм видом полохати? – Чортів портрет мовчав. «Е, то, певно, котрийсь хлопець перебрався за чорта і хоче мене наполохати», – подумав Омелько – і, схопивши поліно, крикнув: – Слухай ти, чортів сину: як звідси не заберешся, то диви, чим обірвеш. – І Омелько показав поліно. Чортів портрет не промовив і слова. – Ну, коли так, то стережи ж свою чортячу пику! – закричав Омелько й кинув поліно в двері з такою силою, що аж двері отворилися. – Еге, диви, яка кумедія, та се не справдешній чорт, лише намальований, тай ще як – хоч дай йому табаки понюхати, – мовив Омелько, стоячи перед чортовим портретом і хотів його стерти. Але тут його задержала гадка, хто ж це намалював портрет: чи сам чорт, чи хлопці? І що подумають собі ті, що намалювали, про його відвагу, якщо він його зітре?

– А щоби ви мазярі, – каже, – галушками вдавились, якщо ви християнські душі, а якщо се чорти намалювали, то… Ви гадаєте, що я настрашуся вашого портрета і замажу його? О, ні, проклятущі, я от що зроблю вашому портретові!..

Омелько плюнув у лице портрета і, показавши йому язика, ліг спати.

Прийшла Мотря. Увидівши чортів портрет, страх як перепудилася і зняла такий крик, що навіть Омелько збудився і, протираючи очі, розглянувся на всі сторони, думаючи, що кузня горить.

– Ой, лишенько! Ой, в боці коле! Ой, серце вискочити хоче! Ох! – йойкала Мотря.

– Тю на дурну бабу! Мала чого напудитися! Дурна, та се тілько чортів портрет! – промовив Омелько.

– Тепер і я бачу, що чорт намальований, а нащо ж ти, Омельку, його намалював?

– Іди дурна! А на що ж би я його малював? Хто його малював? Може, і самі чорти!

– Зітри його, чоловіче! Та не видиш, який він страшний?

– Що вже стерти, то таки не зітру.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чорт зна що. Запропаща душа»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чорт зна що. Запропаща душа» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Чорт зна що. Запропаща душа»

Обсуждение, отзывы о книге «Чорт зна що. Запропаща душа» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x