Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

– Чи не хочеш купити коня?

Глянув той на красеня жеребця і спитав:

– Скільки ти за нього просиш?

– Чотири червінці, – відказав біс.

Подумав чоловік, що справжня ціна жеребцеві – не менше восьми червінців, та й заплатив продавцю стільки, скільки той просив, і лишився тою оборудкою задоволений.

Назавтра він повів продавати жеребця на базар. Зібралися довкола покупці і відразу ж почали пропонувати йому великі гроші, але він подумав: «Напевно, вартує цей кінь удвічі дорожче, якщо дають за нього так багато», – і відмовився.

Вирішив податися в інше місце, щоби там продати коня вигідніше. У тому місці йому теж готові були заплатити стільки, скільки він заломив, але він знову передумав, сказавши собі: «Цей жеребець вартує удвічі дорожче».

Так він ходив зі своїм конем доти, доки не підняв ціну на скакуна до кількох тисяч, та все ніяк не відважувався продати його, побоюючись продешевити. Нарешті став просити за жеребця стільки, що таких грошей не було ні в кого – хіба що у самого царя.

Привів він тоді коня до царя, і той запропонував йому величезні гроші. Весь царський двір захоплювався диво-жеребцем.

Але й царська пропозиція не задовольнила того чоловіка, і сказав він:

– Насправді кінь вартує куди більше!

Так і не зміг цар купити в нього скакуна.

Вийшов чоловік із царського двору і подався до фонтану, щоб напоїти коня. Коли наблизились до води, скочив жеребець у ринву, з якої витікала вода, і щез із його очей. Чоловік закричав не своїм голосом, оточили його люди і почали розпитувати:

– Що сталося? Чому ти кричиш?

Відповів їм, що його красень-кінь скочив у ринву і щез у ній. Але ті не повірили йому і відлупцювали його, взявши за божевільного: чи можливе таке, щоби кінь проліз у вузеньку ринву?

Переконавшись, що йому не повірили і мають за йолопа, зібрався він уже йти додому, коли раптом помітив голову жеребця, що визирала з ринви.

– А-а-а!.. – закричав.

І знову на галас збіглася юрба, і знову пригостили його штовханами.

– Чого ти верещиш, дурню!

Хотів він вже, було, йти, коли тут, на біду його, привиділося знову, що бачить свого коня. У третій раз закричав він, і знову, як і раніше, його добряче віддухопелили.

Отак Сатана водить людину за ніс, постійно заманюючи у свої сіті брехнею та обманом. А людина піддається йому, слідуючи за привидом удачі: здається їй, що ось вона її впіймає – як раптом привид щезає.

Народився 10. ІІ. 1808 р. у с. Мелюшки на Полтавщині. Широкому колу читачів відомий більше як поет і байкар, хоча в його творчому доробку є шість прозових казок російською мовою. Боровиковський збирав народний фольклор і, очевидно, окремі свої записи вирішив художньо опрацювати, публікуючи в часопису «Отечественные записки» у 1840 р.

Помер письменник на своїй батьківщині у с. Мелюшки 14. ХІІ. 1889 р.

Переклад з російської упорядника.

Свято у Бога. А як ми, українці, любимо ці Божі дні – ці свята! Бігме, на свято і сонце гріє тепліше, і люди добріші, і світ весь привабливіший, і птахи голосистіші, і Псьол веселіше струмує, і кожен листочок, і кожна травинка привітна. Радісно, весело на свято!

Свято. Люди гуляють… Сидять на колодах два діди – ви з ними знайомі: під небом чужим поміж сотнями облич, ви б, зобачивши їх, сказали: це українці! – настільки вони вірні історії, краю, побиту рідному… Старший почав свою оповідь: чи не хочете послухати? Ну, слухайте ж сумирно.

…Славні були селяни у старих панів, у покійних (розказував дід мій): всі люди майстрові, робітні, дужі, здібні. Славний у старих панів був Яремко коваль. Бувало, чи то зробить серпа, чи клямку, засув, чи гачок, чи завіси для скрині – ну вже так прехитро оздобить різьбою та карбами, що аж диво бере! От так би сидів та милувався!

Що тут! Бувало, Яремко лагодив навіть замки з пружиною хитрою і панський берлин; що там казати – спритний був коваль! А, бувало, пісню заспівати, станцювати, заграти на сопілці (куди там твої гуслі!) – до всього удатний! А співати чи читати на крилосі – бігме, заслухаєшся!

Ну, а кузня у Яремка: та в когось і хата не буде просторішою і гарнішою; а різних же кунштів наклеєно! Тут і кіт астраханський возиться з мишами, і з пікою Єрмак, і Палій з хитро підписаною віршею вгорі і конем, підкованим ухналями з жовтої міді, і Страшний суд, і явлення чудесні – з жіночими персами, зі звіриною мордою, гребенем і в пір’ї, багато картинок! Побіля горнила, на самій печі, висів на полотні намальований чорт, повішений догори ногами; ну, та й змальований, як живий! Хто не гляне – упізнає: чорт та й чорт тобі! Чорний, з рогами, з предовгим хвостом, з бородою, з калиткою грошей у кігтях і з людськими гріхами…