Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

Здесь есть возможность читать онлайн «Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, Жанр: Старинная литература, foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чорт зна що. Запропаща душа: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чорт зна що. Запропаща душа»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Книга «Чорт зна що. Запропаща душа» – унікальна антологія, присвячена найпопулярнішому персонажеві української мітології – чортові. Тут представлені найцікавіші твори нашої літератури, де діє ця лиха, хитра, підступна, а деколи кумедна, добродушна і навіть добра істота, яка інколи ще й здатна на шляхетні вчинки і палке кохання.
Багато матеріалов упорядник розшукав у рідкісних виданнях, невідомих і недосяжних для широких кіл читачів, на яких тепер чекають несподівані і захоплюючі відкриття.
До книжки увійшли твори Іоаникія Галятовського, Левка Боровиковського, Олекси Стороженка, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок, Юрія Винничука та багатьох інших. Чимало з них перекладено зі староукраїнської, російської, польської та латинської мов.

Чорт зна що. Запропаща душа — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чорт зна що. Запропаща душа», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Коли ж… може, ви не знаєте… отець Яків… ми з отцем Яковом…

– Що?.. Доноса на вас написав?.. Слід було, то й написав. А сердитись немає чого. Сам папа сподівався, що ви таки зайдете з церкви, і з обідом не велів поспішати. А ви… такий… у… у!..

Ярошенко хотів щось сказати, та тільки звів плечима й засміявся.

– Ви куди оце розігналися? – спитала Женя.

– До дяка думав заглянути, – сам ще не відаючи для чого, брехнув Ярошенко.

– Ну, то знайте: не одв’яжусь я од вас сьогодні цілий вечір. Буде й того, що ввесь день пронудилась. Один кавалер на все село, та й того не витягнеш із хати.

– Який там з мене кавалер! – почав огинатись Ярошенко.

– А коли не кавалер, то не було чого й їхати до нас у село, – нам би іншого прислали. Не вигадуйте ж ото…

Ярошенко збоку зиркнув на гостроносеньке, з руденькими бровами та віями обличчя панянки, зітхнув і взяв помалу дівчину під руку.

Звернули на шлях.

Тільки дві тіні стали наближатися до млина, дідько почав накручувати. Із-за панського саду срібним човником виринув на небо місяць, а кругом його золота перезва зірок. Хукнув у віконце: разками білого намиста засяяла груша на леваді, на волохатому млині світляками загорілося бадилля. Млин поменшав, осмутнів. Стало химерно якось на світі: темно – не темно, видно – не видно. По наїждженому шляху струмочками попливло кудись далеко чорне срібло, і, хлюпаючись у йому, тихо прошуміли в срібній темряві чиїсь сани. Село немов повернулось хатами, небо понижчало, зорі стали завбільшки, як сливи.

Дідько схопив шапку з себе, махнув – дві зірки разом зірвалися з неба й покотились над самим млином.

Дві тіні стояли недалеко коло млина, піднявши вгору голови, і лиця їм осяяло на мить рожевим світлом.

– Подивіться, подивіться – які зірки покотилися!.. Я аж кинулась, – схилившись ближче до Ярошенка, швиденько промовила Женя.

Ярошенко підняв вище шапку й задивився.

– Та тут чудно якось, – промовив він, – немов справді наворожено.

Женя жартовливо глянула на нього і промовила з лукавою осмішкою:

– Чи не сісти б нам під млином спочити?

Ярошенкові щось стиха тьохнуло в грудях. Проте він спокійно згодився:

– Ходім спочинем.

– А не боїтеся? – задирливо спитала Женя.

– Байдуже. Моя голова не боїться чару.

– Ви звірились у тому?

– Звірився.

– Ну, держіться ж!.. – Женя підібрала поли й, легенько грузнучи в снігу, подибала підтюпцем до млина.

Широко ступаючи, брьохав за нею Ярошенко. Посідали на трухлому східці на сходах. Ярошенко насупив брови й почав говорити навмисне про нудні методики.

– Ось не бубоніть краще! – жартом посварилася Женя.

– А хіба що? – дражнився Ярошенко.

– Цитьте! – таємниче, нишком сказала Женя.

Ярошенко осміхнувся, замовк.

Дідько повертав щось у млині, аж очі йому випирало з лоба; понадувались зорі, як не лопнуть, місяць осунувся нижче, витріщився на обох, настобурчивши золоті ріжки – дивиться, не зморгне. В прозорому повітрі замиготіли срібно нитки.

– А що, вам нічого не діється? – пошепки питає Женя.

Ярошенко лупнув очима:

– Діється. Щось немов кози по спині язиком лижуть.

Женя надула губки й пестливо насупилась.

Дідько повернувся й плюнув із серця. Далі глянув сюди-туди, вхопив із стріхи жменю снігу й пустив злегенька дівчині в пелену.

Панночка догадалась: зібрала той сніг у руку й крадькома посунула його поза Ярошенковою спиною; труснула за комір.

Ярошенкові немов світ свінув.

Дідько тільки посміхався зі свого віконечка, дивлячись, яка знялась буча з того клаптика снігу: обоє гасали кругом млина в снігу, як марюки. Спотикались, падали, шугали по коліно в снігу, губили калоші, сипали одно на одного жменями снігу. Сміху й галасу було – немов зібрався там цілий куток. Ярошенко без пальта, червоний, як жар, то гасав за дівчиною з страшенною грудиною снігу над головою, то, згинаючись у три погибелі, закривав руками лице й тікав, не озираючись, кудись у поле.

Спинились обоє під млином, стоять. У панночки повні жмені снігу, та за руки цупко держав її Ярошенко.

Дивляться одно одному у вічі, сміються, а розчепитись – не розчепляться.

Сміється Ярошенко, не зводить очей із панночки й сам собі дивується: і яка мара пустила неславу про дівчину, що вона погана!

Обличчя в Жені справді одмінилось. Правда, воно й тепер нагадувало отця Якова, та якогось іншого. В того отця Якова лице ніби складалося з книжних значків на пожовклому папері: замість носа, брів, очей стояли коми, крапки, всякі інші закарлючки; у неї ж тепер усе лице, мов із квіток підібрано: з горошку, маку, із зірок, королевого цвіту…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чорт зна що. Запропаща душа»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чорт зна що. Запропаща душа» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Чорт зна що. Запропаща душа»

Обсуждение, отзывы о книге «Чорт зна що. Запропаща душа» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x