Array Антология - Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі кождий на розум.

Суть межи нами такії люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і вони говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацькая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не може від свого теченія переступити, де Бог єї поставив до Страшного суда Божого. Але то знай кождий і научися днесь з того казання: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до Страшного суду Божого, і показуватися звіздою, може бо ся диявол перетворити, як сам схоче. Якщо схоче, то ся учинить звіздою, учиниться огнем і птахом, і звіром або скотиною, або чоловіком і дитиною, і навіть ангелом, як то о том познаваємо з різних письм і на різних місцях. Бо і дияволи не мають на собі тіла ані костей, ані крови, але тілько дух, і називаються духове злії, ангелове лукавії, звізди перелестнії, мрачнії.

Але нас, братіє, Письмо Святеє учить: коли ти, чоловіче вірний, увидиш звізду летячую альбо іскри по воздуху, а ти ся, у той час ставши, перехрести і плюй на мару, бо то єсть змій, і тогди він пропаде і щезне. І де той літавець упаде, то там місце злеє, плюгавеє і нещасливеє чоловікам і скотам.

І так то, братіє, Бог іскарав ангела пишного, як о том написав цар Давид: «Сего ізгонях гордим оком і неситим серцем». Гордеє око єсть сонце, а неситеє серце земля. І скрозь землю летів Сатанаїл, до преісподньої, за свою гордість і пиху став дияволом і слуги єго. Прошу вас, братіє, прето ж стережімося і ми тої то проклятої пихи і гордости, аби то нас не завела до пекельної сторони. Бо там сторона злая, темная, мрачная, смутная, страшная, гіркая, плачливая і всякої муки повная єсть. А в той стороні панує злий цар Сатана, а слуги єго і урядники немилостивії дияволи, лютії драпіжниці, а люде там живуть поганії і грішнії. Ніт там світа, ніт там покою, ніт там радости…

Автор книги «О духах злих і нечестивих», Львів, 1563.

Текст, писаний латиною, подається в перекладі з 1932 року Лук’яна Сапіги.

Перший рід демонів називається огненним. Вони літають високо у воздухах і до Судного дня ніколи ся не спустять нижче, а пробуватимуть у підмісячному просторі. Вони ся не спілкують з людьми на землі. Про се святий Августин свідчить у своїй праці «Про християнське боріння» у такий спосіб: «демони не живуть на небі, де суть сонце і зірки, але усі вони обертаються в підмісячних краях». Се про них і Апулей сказав, же їхній демонічний рух є рухом огненних істот. Тому-то й Арістотель твердив, же в розпечених печах часто бачити можна дрібні живі істоти, які увесь свій вік проводять у вогні, бо у вогні вони ся народжують і у вогні вмирають.

Другий же рід демонів називається повітряним. Вони, хоч і блукають небесами, але живуть уже ближче. Декотрі з них можуть ся спустити і, створивши собі тіло з загуслого повітря, иноді є видимими для людей. Часто, з позвоління Божого, вони фалюють (хвилюють) повітря, пробуджують громи і грози, і усі разом рушають на знищення роду людського. Вони наділені великою гордістю і заздрістю, чинять безперервно ріжні збурення. Тіла їхні вкриті чимось твердим, але не перебувають вони в їдному місці, і не мають їдної форми, а часто ся міняють. Їх чарівниці викликають своїми заклинаннями і намовляють до злих дій. Вдачу вони мають жорстоку і грубу, повні сум’яття, і тільки й думають, яку б то капость встругнути, яке б то зло учинити, але, коли їдні прагнуть робити це потай, то иньші чинять лихо відкрито. Завдяки дружбі з цими демонами, чарівниці дістають велику силу для своїх чарів.

У житії святого Антонія божественний Атанасій говорив, же повітря повне демонами, про що раніше вістив і Меркурій: «вочевидь, жодна частина світу не позбавлена присутности демонів». Святий же Амвросій казав: «повний світ чеснот святих, тому що повен він зіпсутости». От чому і демони Платона, же ся мечуть у повітрі у вигляді яскравого снігу, видимі для бажаючих розповісти про них, якщо ті протягом якогось часу будуть безупинно ся дивити невідривним поглядом у небеса на виблискуюче сонце.

Третій рід демонів ми називаємо «земним». Вони були скинуті з неба на землю за свої гріхи. Про них святий отець і мученик Христовий Ігнатій Богоносець писав у посланні до жителів Ефеса так: «Немає нічого кращого, ніж мати світ, у якому знищена вся зброя як небесних, так і земних духів». З цих демонів їдні перебувають у лісах, а також у гаях, влаштовуючи пастки мисливцям. Інші живуть у відкритих полях, і уночі вони змушують блукати подорожніх. Деякі з них ховаються в неприступних нетрях, у печерах і урвищах. Інші ж, не такі грізні і неспокійні, насолоджуються тим, що затримують людей у темряві. І веде їх не їдна якась, а різні пристрасті, і всі вони сповнені злом. Їдні з них люблять постійно страшити людей маревами, інші воліють заманювати слухачів пророкуваннями майбутнього, викликаючи подив. Так, святий Іоанн Златоуст у третій книзі «Про провидіння» говорить: «Надмірна зневіра шкідливіша всякої демонської дії, тому що і демон, якщо в кому панує, то панує завдяки зневірі, а якщо зникла зневіра, то й демон уже нічим не зашкодить». Цей рід демонів безсумнівно знайомий чаклункам через мінливість настрою і легкодумства, тому що вони більше люблять змушувати тремтіти багатьох, ніж підкорятися владі якої-небудь жінки. Иноді ж вони затримуються й обіцяють божевільним жінкам, коли ті викличуть їх заклинанням у дзеркалі, келиху або кристалі, відповісти на всі запитання, і якщо хто збирається заподіяти їм якесь зло на їхньому шляху, то вони про це попереджають. І цей рід відьом дуже відрізняється від інших, бо те, що ті насилають за допомогою чаклунства, ці обіцяють зцілити. От чому церква забороняє християнам доступ до них, тому що своїм чаклунством вони багато чого заперечують.