Gala - Чорний Простір

― Отже, сподіваюся, ви мене зрозуміли, ― капітан підморгнув. ― А тепер дозвольте попрощатися. Ми йдемо патрулювати далі, за вектором bb2-a2-ee3. можливо, рейдери не встигли ще залишити нашу систему.

Зв’язок закінчився. Данило віддихнув. Роза посміхнулася.

― Хитрий лис, щоб мене чума побила, якщо він не просканував «Синицю» до останнього гвинтика. Але ж відпустив з миром, навіть пішов в інший бік. Вояки, здається, й раді були б надерти дупи усамській сволоті, та не можуть. Ну, а якщо це зробимо ми із запорогами – інша справа. Так що вперед, на Кафу.

7.

На Кафу… легко сказати. Прилетіти також легко. А далі як? Як здобути потрібну інформацію в цьому піратсько-контрабандистському гнізді, та ще й не викликати ні в кого підозри? Власне, це питання Данило вивів на загальне обговорення, коли «Мавка» пристикувалася до причального пірсу на Кафі.

Пріська висловилася першою:

― Фігня питання. Забухати з потрібним челом – і ніштяк.

Олекса скривився, Данило теж. Однак несподівано Пріську підтримала Роза:

― Шо так то так. Є в мене один чоловічок тут… Мойша Мурло, диспетчер тутешній. Його за пияцтво з флоту вигнали свого часу… Тільки він за так ділитися нічим не стане, його підпоїти треба і грошей дати. І то він мені по знайомству і, не будемо приховувати, по родству майже задарма розповість. Але пити треба обов’язково.

― Ну так шо за кіпіш, ― Пріська луснула себе нігтем по горлу. – За мною не заржавіє.

― Ні, навіть не думай, ― обірвав її Олекса. Данило кивнув:

― Тим більше що Мойша Мурло не твій знайомець, і тобі він якраз задарма нічого не говоритиме. До того ж ти ще те трепло, тебе лише за інформацією посилати. А то ми не знаємо, що ти робиш, коли нап’єшся.

Пріська образилася:

― От в натурі, Данило, ти мене нащо за фуфел тримаєш? Я коли шо не так робила, га? Я тут, до речі, жила колись, знаю, шо тут і як. Втім, харе, воля твоя. А я по шопам піду. Фічі треба докупити. І не тисни на кишеню, грошенят давай, я вітрила нарощу та допи на движок навішаю.

Данило відстукав на її комм-терміналі довіреність на сто галактів і попередив:

― Тільки я тебе дуже прошу, купуй потрібне, а не прибабахи для крутості, як-от неонова підсвітка вітрил, як минулого разу.

Пріська пхикнула, запхала комма в кишеню свого великого, на три розміри більшого, ніж треба, комбеза, і, прихопивши універсального інженерного ключа, рушила до шлюзу. Роза їй у спину пробурмотіла:

― Ключа навіщо?

― А тут стрьомно без зброї вештатись, хоч техніків і не чіпають, але про всяк випадок… ― Пріська пірнула в шлюзову мембрану і покинула «Мавку». А питання щодо того, як здобути інформацію, залишилося.

― Розо, так як бути? Тобі ж пити не можна, імплантати полетять.

― Не можна, - погодилася Роза. ― Тому пити будеш ти. А я так, поряд із лимонадиком посиджу, щоб Мойша не робив собі нерви. Він незнайомим не довіряє.

Данило тяжко зітхнув. Пити він не любив. Олекса подивився на нього й рішуче встав:

― Розо, я піду з тобою.

― Навіщо?

― Пити. Данилі потім ще «Мавку» вести.

Роза критично подивилася на нього:

― Олексо, я тебе, звісно, поважаю… Але чи здатний ти пити з Мойшею – от цього я не знаю…

― Розо, я флотський лікар. Як ти думаєш, чи здатний флотський лікар перепити піратського диспетчера?

Роза підняла руки:

― Все-все, здаюся. Ходімо.

8.

Залишившись один, Данило, щоб не зовсім вже поринути в невеселі думки, почав прослуховувати ефір. Тут, на Кафі, все було крадене, розважальний контент місцевого ефіру здебільшого також. Не кажучи вже про трансляції новинних каналів. Зовнішні новини Данило вимкнув одразу, його цікавило внутрішнє мовлення самої Кафи. Можна було б залізти і в місцеву сітку, але Данило не хотів потім витрачати свій час і ресурси штінту на чищення від вірусів та спаму.

Слухати було нудно. Суцільні бандитські та піратські пісні, дурнувата попса, місцеві новини про те, де що можна дешево купити і дорого продати, кого убили минулої ночі та як пройшли позавчорашні торги.

Про торги Данило слухав уважно, але на Кафі, попри всю її кримінальну репутацію, не наважувалися торгувати людьми і тим більше розповідати про це в новинах. А от що здалося вартим уваги – так це згадка про продаж трьох тон очищеної руди анобтаніума, який тут називали по-простому – «фігдостаніумом». Ці три тони могли бути з однаковою ймовірністю вкрадені де завгодно, а могли бути частиною награбованого на Білій Скелі. Якщо друге – то чому продають лише три тони, а не всі триста? Данило прикрутив звук в динаміках, вибрався на камбуз. Сунув у мультипіч миску сублімованих вареників, ввімкнув кавоварку. І тут подав голос корабельний штінт: