Gala - Чорний Простір

― Котру? ― втомлено поцікавився голова.

― «Синичку». Вона маневровіша, та й рейлган на неї встановити можна.

― Та де ж ти його візьмеш?

Петро хитнув головою:

― Та може, запороги дадуть…

― Та шо там того діла, нах, ― виперлась з-за Олексової спини Пріська, яка до того мовчки спостерігала за, як вона висловилася, «епік драмою». ― Я вам шо, просту рейку не зліплю? Фігня питання. За півдня збацаю, у вас тут залізяччя годящого дохеріща. Круть буде не дуже, але дірку в усамському пепелаці зробити можна буде. Тому шо вони свої пепелаци не руками, а дупами збирають.

Так і вирішили. Пріська, дуже задоволена собою, понеслася збирати самопальний рейлган. Голова, засмучений усім цим, заходився виписувати відпустки усім, хто зібрався у похід – як він сказав, «лад у всьому має буть». Разом з тим почав нарешті оформлювати заяву владі про напад рейдерів та викрадення людей, і доповідь у страхову компанію про збитки та руйнування. Данило поплентався до себе, в свою маленьку квартирку, де, не роздягаючись, упав на ліжко.

Він був людиною космосу, багато часу проводив у експлорерських контрактах… але завжди відчував потребу мати якусь хатину на «твердій поверхні». Власне, його помешкання на Білій Скелі належало йому з дитинства за правом народження. І раніше тут було доволі стерильно, поки не з’явилася Оксана, яка внесла в цю стандартну квартиру затишок і тепло. Ось і зараз… на столику стояла ваза з блідо-рожевою квіткою, принесена, звісно ж, з оранжереї, у куточку-вітальні на диванчику лежала гаптована подушка… а під ліжком стояли її домашні капці. Данило міцно заплющив очі, намагаючись не заплакати.

Олекса зайшов до нього через півгодини. Поставив на стіл поряд з вазою флакончик і пластик з вітамінізованою водою:

― Дві зараз, дві як прокинешся.

І пішов. Данило не хотів пити антидепресанти, але все ж таки примусив себе видлубати із флакону дві капсули й проковтнути їх. Попереду багато всього. І треба бути у формі… хоча хотілося вилити біль та лють, дуже хотілося. Данило заїхав кулаком по пористій обшивці стіни, і різкий біль у розбитій до того руці швидко його протверезів. Він роздягся і поліз у душ. І поки він там стояв під прохолодною водою, що пахла антисептиком, прийшло заспокоєння, і в нього почав визрівати план подальших дій.

5.

Нейтральна територія Кафа, а якщо точніше – планетоїд ВВХ-2000-08-12-17 – вважалася найкримінальнішим місцем у цьому квадранті і в усьому Конгресі Фронтиру. Тут знаходила притулок і почувалася вільно всіляка наволоч, тут був рай контрабандистів та торговців, які не страждали надмірною порядністю; тут можна було купити будь-який заборонений у цивілізованих системах товар і продати – також. Тут навіть не працювало правило «в кого бластер – той і правий», тому що бластери тут були у всіх. Сякий-такий порядок на Кафі підтримував місцевий мер, якого обирали раз на три роки, причому вибори зазвичай проходили дуже криваво й гучно. Останні років тридцять тут постійно вигравав вибори такий собі Хуліо Курвин Син, чоловічок бридкий і абсолютно без принципів, але він мав доволі велику банду попихачів, завдяки чому і тримався. Його банда виконувала роль місцевої «поліції» і стежила за виконанням небагатьох місцевих правил, за що мер взамін отримував право брати певний процент з будь-якої торгової угоди. І біда тому, хто намагався обманути мера! Продавати й купувати тут можна було що завгодно, насильство коїлося на кожному кутку, і в місцевий біореактор регулярно відправлялися свіженькі трупи тих, кому не пощастило. Власне, основними правилами були «не смій грабувати місцеві банки», «плати за послуги та товари», «не забудь віддати мерові належний процент з бізнесу», «не чіпай лікарів, техніків та навігаторів» і «не вбивай інших зовсім вже без причини».

Все це Оксана знала, і коли її з іншими жінками загнали в трюм рейдерської вантажівки, вона жодної миті не сумнівалася, що повезуть їх спочатку саме на Кафу. Цією думкою вона й поділилася з товаришками у нещасті.

― Гадаєш, нас туди продавати везуть? – з певною недовірою спитала Маруся Довга. Дійсно, Кафа хоча і була дуже, дуже криміналізованим місцем, але до торгівлі людьми, принаймні такої явної, там намагалися все ж не доходити.

― Через Чорний Простір з таким вантажем, як ми, так просто не підеш, ― замість Оксани відповіла Лєля Довбиш. ― Там же патрулі на маяках не лише усамські, а й наші теж. І представники Галактичної Співдружності також. Ні, нас або таємно на Кафі продадуть, або повезуть в обхід маяків чи навіть в обхід Чорного Простору.