Gala - Чорний Простір

Тетяна Запаско, міцна жінка середніх років, яка потрапила на Білю Скелю за шлюбним контрактом, хитнула головою:

― В обхід? Навряд чи. Надто довго доведеться, всі найближчі зони стрибків – у Чорному Просторі, де маяки, і біля Кафи. Вони, звісно, можуть мати власний шлях через Простір, але… все одно це довго. Судіть самі – вони пірнули у верхній гіпер, як тільки відвалили від Білої Скелі. Отже, бояться наших патрулів. Це по-перше. По-друге – подивіться, куди вони нас запхали – в смердючий трюм без усяких умов. Отже, будуть перевантажувати. І зробити це можна лише на Кафі. Вони не будуть тягати нас у таких умовах надто довго, ми тут всі – цінний товар, ― вона похмуро всміхнулася. Оксана зітхнула. І справді, оголошений усамами список жінок, яких вони вимагали видати, містив не лише тільки молодих красунь, хоча це було пріоритетним. Їм потрібні були не просто рабині, а рабині з професіями. Лікарі, екстремальні агрономи, тераформісти, інженери, екологи, технологи харчових синтезаторів і кліматичного обладнання. Попит на красивих здорових жінок з корисними професіями був неодмінно високий на периферійних світах з важкими умовами життя, а надто там, де панувало беззаконня.

Оксана замислилася. Якщо їх висадять на Кафі – неважливо, для пересадки чи торгу – можна спробувати дати своїм звістку про те, куди їх повезли. Ідея безумна – але тільки на перший погляд. І Оксана заходилася викладати її товаришкам. Жінки слухали мовчки, потім довго сперечалися, але все ж погодилися. І почали кидати жеребок.

6.

Як то часто буває, патрулі з’являються не тоді, коли вони конче потрібні, а тоді, коли зовсім навпаки. От і зараз, варто було «Мавці» та «Кровожерній Синиці» (так перейменували «Синичку», яку Пріська добряче проапгрейдила) піднятися на стартову висоту над Білою Скелею, як з верхнього гіпера (в якому зазвичай літали всередині зоряних систем) з’явився патрульний крейсер Республіки. І перше, що зробив – вийшов на зв’язок. Данило, похмуро зітхнувши, відкрив канал. На екрані з’явився немолодий чоловік у капітанській формі, без кашкета, але з типовим вояцьким чупером:

― Капітан третього рангу Семен Щерба. Назвіться, будь ласка.

― Данило Гострий, навігатор. Капітане, вам вже доповіли про напад рейдерів? ―Данило був різкий до нечемності, але не міг втриматися, хоча й розумів, що треба відволікти увагу флотських, поки «Кровожерна Синиця» не відійде подалі, щоб на ній не можна було помітити рейлган. Звісно, якщо на крейсері схочуть, то просканують вантажівку і все побачать, але Данило сподівався, що звичайна вантажівка не викличе ніякої підозри.

― Рейдери? – майже не здивувався капітан. ― Ні, не повідомляли. Тільки про вибух на Білій Скелі. А що, таки рейдери?

― Еге ж. Усамські.

― Чого ви вирішили, що саме усамські, а не звичайні пірати? ― капітан, схоже, новині не зрадів. Ще б пак.

― Тому що вони й не приховували, хто такі. Прилетіли на усамських кораблях, стріляли з усамських гармат, забрали людей в полон, лаялися, як усами, спаплюжили картину усамськими матюками і цілком по-усамськи вичистили зі складів увесь товар. Як на мене, типова усамська поведінка.

Капітан скривився:

― Не вируйте, юначе. Слідство встановить, хто то були за такі. Це по-перше. А по-друге, не забувайте, що в нас з Портою мир.

― А як же ж, - уїдливо відгукнувся Данило, краєм ока слідкуючи за даними з «Синиці». Вона вже відійшла на тіньовий бік планетоїда і нарощувала швидкість. Ще трохи – і перейде у верхній гіпер, випустить гіпервесла і отримає добрячу фору. ― Мир, може, і є, тільки не тут.

― Юначе, майте на увазі – найменша помилка, і війна розгорнеться знову. Якщо Порта отримає хоча б крихітний прецедент порушення мирної угоди нами. Вам зрозуміло?

Аякже. Данило ще на Білій Скелі звелів Прісьці перебити всі номери на маршових двигунах, а Розі – підготувати аварійний пакет для повного переформатування бортового штінту.

― Ще й як зрозуміло. Але ж як приватна особа я маю право на певні дії.

― Маєте. Але краще… не залишайте слідів.

― А як щодо доказів порушення миру Портою?

― А це зовсім інша справа. Якщо, звичайно, ці докази будуть… вагомі.

Данило кивнув. Капітан не міг говорити прямо, але й без того дав зрозуміти, що Республіка не зможе нічого серйозного зробити для спасіння викрадених жінок, поки не буде мати доказів, що їх викрали саме усамці. Воно й зрозуміло: можна заявити про напад рейдерів і вимагати повернути полонених, але дипломати Порти лише руками розведуть: «та хіба ж ми відповідаємо за всяку наволоч, яка вештається Чорним Простором?» А от якщо будуть свідки чи речові докази… то справа перейде в зовсім інші сфери.