Gala - Чорний Простір

― І весь фігдостаніум забрали… весь видобуток за три місяці, ми вже його до відправки підготували, так ці вилупки, курва їх мати, контейнери вантажать та сміються, спеціально нам транслювали… мовляв, спасибі, що спакували, працюйте далі, ми через піврочку за свіжинкою прилетимо…

― Суки… - зітхнув Петро. Тут роз’їхалися двері і в контору, цокотячи магнітними підборами, зайшли четверо чоловіків у шахтарських комбезах. Побачивши голову, спрямували до нього:

― Семеничу!!! Семеничу, комп вже паше? ― поцікавився один з них, якого Данило не знав.

― Та начебто, а тобі нащо? ― голова втомлено скинув зі столу мотлох, тицьнув долонею в панель запуску. Над столом розгорнувся вірт-монітор, і з нього привітно посміхнулася пікча старовинного штінта 3.

Чоловік у комбезі промовив:

― Та той… розлучення оформити.

В конторі запанувала тиша. Всі – і Данило, і голова, і Петро, й інші – втупилися у візитерів.

― Розлучення? – здивовано перепитав Семенич. Чоловік закивав:

― Ну, так. Шлюбна агенція у жонатих запити не прийма…

Договорити не встиг: Петро коротко замахнувся і кинув у нього касету мем-кристалів. Важка циліндрична коробка вписалася точнісінько в роззявлений рот бажаючого розлучення…

Голова завбачливо сховався під стіл – ледве встиг, і почалося.

3.

Дешевий колоїд страшенно щипав, але то була незначна дрібниця. В Данила пекельно боліло на серці від думки про те, що його кохана Оксана тепер усамська рабиня. Ні для кого не було таємницею, навіщо усамським рейдерам знадобилися жінки Білої Скелі. В Порті заведено багатоженство, а на периферії до того ж завжди відчувалася нестача жінок – розбещені усамки центральних планет не мали ніякого бажання їхати в дикі провінційні поселення. А рабині – це дешево і вигідно. Калим сплачувати не треба. Перед рідними жінки відповідати не треба – хочеш, бий, хочеш – убий, ніхто нічого не зробить. Та ще й на інше – медичне страхування, наприклад – витрачатися не треба.

― Не смикайся, зараз скінчу, - Олекса поклав на останнє садно клаптик псевдошкіри й щедро залив колоїдом. ― Все, гуляй. Хто там далі?

На вільний стіл заліз Петро. Олекса продовжив незворушно обробляти рани, а своєї черги очікували ще шестеро учасників жорстокої бійки, яка розгорнулася в конторі. Роботи було повно, але Олекса Довбиш ніколи від неї не бігав. До того ж зараз на Білій Скелі він був єдиний лікар. І лікаря, і медсестру забрали усамці. Оксану Чайку і Лєлю Довбиш… Тут до Данила нарешті дійшло повною мірою, що він у своєму горі не один. Олекса сестру любив не менш, ніж Данило – Оксану. Та й Петро, й інші… хай і знайшлися такі, для кого дружина – лише співробітник, з яким за контрактом можна трахатися, але для більшості білоскельців втрата була невимовно тяжкою. І Данило насмілився.

― Ось що, хлопці… Ви як знаєте, а я думаю, що жінок треба рятувати.

― І що ти пропонуєш? – похмуро відгукнувся один з тих, хто чекав у черзі. ― Владі скаржитися? А чим доведемо, що то усами? Без залізних доказів ніхто флот не відправить… у нас же ніби мир… Вони, звісно, заяву приймуть, шукати почнуть… але… поки те, поки се… жінок устигнуть розпродати по всій Порті…

― Навіщо владі? – Данило стиснув і розтиснув кулака. Приварена колоїдом псевдошкіра на кісточках натяглася, засаднила, але вже менше. ― Сам же кажеш – влада робитиме по закону... А ось запороги… зовсім інша справа. Вони міжнародними угодами не обмежені й закон розуміють по-своєму.

Запанувала тиша. Всі дивилися на Данила, лише Олекса продовжував працювати. Він же першим і заговорив:

― Чи захочуть?

Питання було непростим. Республіка мала потужний флот, навіть дуже потужний, як на однозіркову державу. Але постійна загроза з боку такого великого й сильного ворога, як Усамська Порта, змусила Республіку та її народ вдаватися до різноманітних хитрощів – адже силами одного лише флоту захиститися було непросто. Хай усамам для нападу треба було спочатку перейти Чорний Простір, але все ж їхній флот був надто великим, і перемога у прямому протистоянні давалася Республіці надто важко. Усами могли дозволити собі втрачати ескадри кораблів та десятки тисяч людей, а республіканці – ні. І тоді виникло Братство Запорогів. Система Ярили була оповита широчезним і досить щільним поясом астероїдів, який називали Порогами. Тут жили здебільшого шахтарі та фермери – нащадки відчайдушних людей, які оселилися на цьому фронтирі заради заробітку, а потім звикли до такого життя. Жити тут було небезпечно не тільки через важку працю, а й через набіги рейдерів та піратів. І з часом у зовнішній частині цього поясу, на кількох карликових планетах та великих астероїдах виникли неформальні воєнні бази, які не належали до флоту Республіки. Їх називали Засіками. В Братство вступали дуже різні люди, об’єднувало їх лише одне – вони не любили Усамську Порту і не втрачали нагоди їй добряче натрусити перцю. Влада Республіки, користуючись тим, що формально Засіки не вважалися її частиною, закривала очі на витівки запорогів, а на всі претензії Порти розводила руками: «мовляв, а що ми можемо вдіяти – Пороги мало досліджені, ми їх не контролюємо, хтозна, яка наволоч там серед астероїдів ховається, всіх не переловиш, хочете – спробуйте самі». Порта не прагнула «пробувати сама» - дуже накладним було б це діло. А з часом Братство ще й отримало статус Вільного Озброєного Формування, тобто з точки зору загальних законів Галактичної Співдружності було своєрідною юридичною особою з напівдержавним статусом.