Gala - Чорний Простір

Але в Данила не було ніякої можливості тікати та виходити. Принаймні, не зараз.

Тепер він бачив переслідувачів. Двоє. Природний навігатор і «навчений». Перший був як вогняна пляма із довгими мацаками, що тяглися крізь виворіт світу до Данила. Другий – маленька сіро-біла куля, він йшов за великим. Підстраховував.

Данило ж був сам. Так вийшло, що в запорогів в цьому поході хоч і були три навчені навігатори, але вони ніколи не відпрацьовували взаємодію із Данилом – нема було часу на те. Він бачив їх осторонь – йшли ланкою за ним у віддаленні: зеленкувата зірка, біла куля, блакитна краплина. Але… якщо балачки не брешуть і в глибокому гіпері можливі поєдинки між навігаторами… чи зможуть вони, ті незнайомі запороги, йому допомогти?

Вогняна пляма наблизилася, один з мацаків протягнувся майже до самого обличчя Данила. Мимоволі хлопець подумав: «Як же я сам виглядаю в гіпері? Але ж це ніколи не взнаєш, поки хтось інший не скаже». Відчувати чужу близькість було дуже неприємно. Але й вклонитися він не міг – всі його рухи в гіпері приводили до зміни курсу. І хоча насправді на вивороті світу вимірів було більше ніж три, і рух нічого не значив сам по собі, але він мав неабияке значення для людської свідомості. Так вона працювала з гіперпростором – користуючись звичними поняттями.

Данило прискорився, не міняючи напряму руху. Вогняна пляма прискорилася також.

«Хочеш втекти від мене, шмаркачу?» - раптом почув Данило. Чужий навігатор транслював йому свої думки через гіперпростір.

Він не відповідав. Чужий простягнув до нього мацаки – ще трохи, і доторкнеться. Що тоді буде?

Данила охопив страх, але він одразу ж постарався приборкати його. Страх в гіпері – остання справа. Страх – це смерть.

Він подумав у відповідь: «Хочеш наздогнати мене?» - і прискорився знову. Відчував, що супротивник хоче затягти його у ментальний поєдинок. Перевіряти свою силу не хотілося, тим більше, що зараз від нього залежало надто багато чужих життів.

Вороги теж прискорилися. Навігатори запорогів намагалися триматися в кільватері Данила, але вони всі були навчені, вони не витримували такого темпу. Як і помічник усамця. І тут вогняний одним з мацаків хапнув свого помічника, притяг до себе і проковтнув. Данила пересмикнуло. Він розумів, що насправді ніхто нікого не ковтав, він знав цей прийом – «покласти в кишеню»… і навіть одного разу робив таке, коли треба було провести «навченого» дуже складним шляхом. Відчуття були дуже гидкі для обох. І друзями вони після того аж ніяк не стали. Гидко, коли повністю пригнічуєш чужу волю. Гидко, коли таке роблять з тобою.

Данило не знав, чи зможуть його почути «навчені» в гіпері, але спробував: «виходьте тут, виходьте зараз, негайно! Чекайте!!!» Головне було – щоб його думки не почув ворог.

Здається, що не почув. Зате почули запороги, і без перешкод зникли у білій плямі виходу в дискретну зону. Це була одна з бокових петель траси, яку Данило відрізав, коли йшов назад з розвідки. Але він пам’ятав її і знав, як повернутися туди, якщо… якщо залишиться живий.

Він сподівався, що усамці не побачили цього маневру, а якщо і побачили, то, мабуть, із задоволенням вирішили, що частина ворогів вляпалася в халепу, зненацька випавши з гіперу.

Вогняний знову прискорився, Данило ледве встиг відірватися. Як довго він зможе тримати такий темп, він не знав. Це буле схоже на тренування серця на доріжці: коли міняєш швидкість бігу, і деякий час біжиш дуже, дуже швидко. Так швидко, як можеш. Так довго, як можеш. Потім знову повільно. Кожен астерник знав ці вправи з дитинства, кожен знав свої можливості.

А навігатори?

Данило не став чекати миті, коли його сили підійдуть до межі. Він різко скочив убік, до чергової білої плями дискретної зони, і вогняний пішов за ним… Данило підпустив його так близько, як тільки міг, і різко скинув швидкість. Вогняний промчався крізь нього, спричинивши пекельний біль і заметіль думок, але маневр виправдав себе: Данило залишився в гіпері, а вогняний разом із своїм «навченим» у «кишені» вивалився в «дірявий мішок». Так навігатори називали нестабільні дискретні зони. Неможливо увійти в неї і вийти назад в те саме місце. Невідомо, куди вона закине тебе… коли Данило прокладав шлях, він інтуїтивно відчув цю зону і не потикався до неї. А ворог в запалі гонитви не відчув… ну й біс із ним. Тепер треба з’ясувати самому, наскільки відхилився від курсу.

На щастя, не дуже. Данило повернувся до «петлі», де полишив навчених запорогів, увійшов в ту дискретну зону і з полегшенням побачив зеленкувату зірку, блакитну краплину і білу кулю.