Карлос Сафон - Вогняна троянда

Цей дар приніс йому славу і завдяки ньому він поступив на службу до султанів та імператорів. З плином часу, він втратив будь-який інтерес до багатства і тілесних втіх. Він задовольнив свою жадібність і свої амбіції настільки, що простим смертним і не снилося, і вже в літах, свідомий того що, життя наближається до кінця, зарікся приймати замовлення, допоки йому не запропонують найвищу нагороду – таємне знання. Роками, він відхиляв пропозиції збудувати найнеймовірніші та най хитромудріші лабіринти тому, що все, що йому пропонували за роботу було надто жалюгідним. Він вже гадав, що в цілому світі не було таких скарбів, які б йому не пропонували, коли дійшло до його вух, що імператор Константинополя потребує його послуг, а в обмін готовий запропонувати древній секрет, до якого жоден смертний не мав доступу на протязі століть. Знемагаючи від нудьги, і зваблений останнім шансом заново розпалити полум'я в своїй душі, Едмон де Луна відвідав імператорський палац. Імператор Константин був переконаний, що рано чи пізно, облога османських султанів знищить його імперію і зітре з лиця землі знання, які Константинополь накопичував протягом багатьох століть. Саме тому, він хотів, щоб Едмон запроектував найбільший лабіринт, який коли-небудь існував, таємну бібліотеку, місто книг, що існуватиме приховане під катакомбами собору Святої Софії, де заборонені книги і шедеври мислителів всіх епох зберігатимуться вічно. Натомість, імператор Константин не пропонував ніяких скарбів. А тільки флакон, маленьку кришталеву пляшечку, що містила яскраво-червону рідину, яка світилася в темряві. Костянтин дивно посміхнувся, простягаючи пляшку.

-- Я чекав багато років, перш ніж знайти людину гідну цього дару, -- пояснив імператор. – В невідповідних руках, він міг би стати знаряддям зла.

Едмон, зачарований і заінтригований, оглянув її.

-- Краплина крові останнього дракона, -- промовив імператор. -- Секрет безсмертя.

4

Кілька місяців Едмон де Луна працював над планами великого лабіринту для книг. Він розробляв і переробляв проект, постійно залишаючись невдоволеним. Тоді він зрозумів, що не дбає про оплату тому, що він досягне безсмертя створивши цю неймовірну бібліотеку, а не за допомогою якогось казкового зілля. Імператор, терпеливий але стривожений, нагадував йому, що наближається остаточний штурм османських султанів, і що в нього обмаль часу. Нарешті, коли Едмон де Луна знайшов рішення цієї складної головоломки, було вже пізно. Війська Мехмеда II Завойовника оточили Константинополь. Кінець міста та імперії був неминучим. Імператор був вражений планами Едмона, але зрозумів, що вже ніколи не зможе побудувати цей лабіринт під містом, яке носить його ім'я. Тоді він попросив Едмона, спробувати вирватися з облоги, і разом з іншими митцями і мислителями відправитися в Італію.

-- Друже, я впевнений, що ти знайдеш ідеальне місце для лабіринту.

В знак подяки, імператор вручив йому флакон з кров'ю останнього дракона, але тінь непокою затьмарила йому обличчя.

-- Коли я спокушав тебе, то запропонував цей дар, звертаючись до твого допитливого розуму. Я хочу щоб ти також прийняв цей скромний амулет, який можливо колись, коли ціна твоїх амбіцій буде занадто високою, звернеться до мудрості твоєї душі.

Імператор зняв з шиї медальйон і простягнув йому. В кулоні не було ні золота, ні коштовностей, а тільки маленький, схожий на піщинку, камінець.

-- Людина, яка мені його вручила, сказала, що це сльоза Христа.

Едмон наморщив чоло.

-- Едмон, я знаю, що ти невіруючий, але Бога можна знайти, навіть не шукаючи. Прийде день, коли твоє серце, а не розум, запрагне очищення твоєї душі.

Едмон не хотів перечити імператору і надів скромний медальйон. Не маючи іншого багажу, крім плану лабіринту і яскраво-червоної пляшки, він тієї ж ночі вирушив в дорогу. Невдовзі, після кривавої облоги, Константинополь та імперія впали, а Едмон борознив Середземне море, в пошуках міста, яке він залишив в молодості. Він мандрував з найманцями, які прийняли його за багатого купця і запропонували підвезти, з надією, у відкритому морі, полегшити його гаманець. Коли вони з’ясували, що в нього немає жодних скарбів, то хотіли викинути його за борт, але він переконав їх, щоб вони дозволили йому продовжити подорож, а за це він, наче Шагразада, розповідав їм про свої пригоди. Фокус полягав в тому, щоб завжди зупинятися на самому цікавому місці. Так його навчив один мудрий казкар з Дамаску.

Читать дальше