Дмитро Калинчук - Заколот проти Петлюри

– Панове, а чого ви звете його гетьманом? – поцікавився раптом Віктор Андрієвський. – Який він в біса гетьман після такої грамоти? Не кривдьте славетних гетьманів, не називайте ви його гетьманом. Кажіть на нього «генерал Скоропадський».

Шемет, Міхновський і Донцов разом посміхнулися. Шемет – байдуже, Міхновський – сумно, а Донцов – злорадно.

– Важко не погодитися з вами, – відповів Дмитро Донцов.

– І все ж я не можу збагнути, – знову промовив Микола Міхновський, – з якою Росією зібрався федералізуватися геть… генерал? Де та Росія? На Дону? На Кубані? Дон і Кубань нині – самостійні держави. З Денікіним? У нас зараз навіть у недоформованих корпусах війська більше, ніж у всій Добровольчій армії. Ніякої Росії зараз нема! З ким же зібрався об’єднуватися Скоропадський?

Дмитро Донцов на те махнув рукою, так ніби відігнав муху.

– Пане Миколо, – промовив він. – На всі ваші міркування, існує документ, який перекреслює будь-які припущення щодо генерала. Це – «Грамота про федерацію». Додайте до нього банди москалів-добровольців та розтрощений Український дім. І все! Далі їхати нема куди. Не виправдовує його те, що Скоропадський об’явив федерацію з неіснуючою Росією. Такий тактичний крок виправданню не підлягає . Державна незалежність – питання не тактики, а засади.

– Я теж так вважаю, – підтримав його Сергій Шемет. – Краще давайте подумаймо, що нам робити тепер.

– Ми уважно слухаємо вас, пане Сергію, – промовив Дмитро Донцов.

Сергій Шемет коротко описав ситуацію, яка складалася в Україні. Київ сидів в оточенні. Масове повстання, кістяком якого був загін галицьких Січових стрільців, охопило майже всю країну. На Поділлі проти гетьмана повстав Подільський корпус. На Волині владу захопив молодий підполковник Оскілко. На Чернігівщині центром повстання стала Сірожупанна дивізія та загін отамана Ангела. Харківщину і Донбас контролювала Запорізька дивізія полковника Болбочана. На Катеринославщині владу перейняли загони отаманів Гулого, Григор’єва та Божка. На бік повстанців перейшов Чорноморський кіш – військова частина складена переважно з кубанців. На Київщині ж села охопило повстання отаманів Зеленого та Данченка.

– Бачите самі, проти генерала піднялася майже вся Україна, – підсумував Сергій Шемет. – Скоропадському зараз просто нема на кого опертися. Московські добровольці – слабка надія. До повстання проросійська преса здіймала такий галас, що здавалося тільки свисни – і пів України збіжиться під їхні знамена. Та після поразки від Січових стрільців під Мотовилівкою бажаючі боротися за «общєрусскоє дєло» десь хутко зникли. До самого гетьмана добровольці ставляться вороже і ледь не відверто заявляють, що за першої ж нагоди вони переберуть владу на себе. Завдяки нахабству добровольців у гетьманської гвардії – сердюків – зараз відчутно впала дисципліна. В їхніх казармах не криючись говорять про те, що гетьман зрадив Україну і продав її Москві. За першої ж нагоди сердюки перебіжать до повстанців.

– І це все? – здивувався Микола Міхновський.

– Майже, – кивнув Шемет. – Ще за гетьманом кілька охоронних сотень з Київщини та одна недоформована дивізія Київського корпусу. Але настрої в тій дивізії такі самі, як і в сердюків. Щоправда, на боці Скоропадського ще лишається майже повністю Полтавський корпус та окремі полки Чернігівського та Волинського корпусів. Але від Києва вони відрізані, і тому погоди нам тут не роблять. Єдиним захистом Скоропадського залишилися німці. Але німці після революції в Німеччині рвуться додому і битися за гетьмана аж явно не бажають. Директорія веде з ними переговори. Як наслідок, перемога повстання – це лише справа часу. Як тільки буде досягнуто угоди з німцями, Винниченко з Петлюрою будуть тут.

Микола Міхновський різко встав і добряче вилаявся.

– От саме цього я і боюся, – мовив він. – Мене лякає те, що піднялося повстання під гаслами суто національними, але керують ним соціалісти. Скажіть, під якими гаслами зібрали свої загони Зелений і Данченко? Я заректися можу, що під гаслами «відібрати землю у панів та хліборобів і поділити на всіх». Це означає, що за першої ж нагоди ці повстанці побіжать до більшовиків. А хто такий Петлюра? Це людина, яка сама влітку 17-го розкладала соціалістичною пропагандою українізовані війська. Хто такий Винниченко? Практично той самий більшовик. Людина, яка вже довела нас до червоної навали та втрати Києва, а потім під час штурму столиці десь зникла і випірнула аж за гетьманщини. Панове, збагніть! Те, що повстання переможе, – я й сумнівів не маю. Але що буде далі? Знову соціалістичні експерименти часів Центральної Ради – багато слів і мало діла?