Дмитро Калинчук - Заколот проти Петлюри

Розсудлива промова курінного миттю збурила кількох військовиків.

– Дороги! Заводи! Кооперація! – передражнив його інший старшина. – А те що у Полтаві більшість гімназій ще й нині викладають російською – це як?

– Це так, що не можна за рік миттю повернути українську мову туди, де її свідомо викорчовували три сторіччя, – флегматично зауважив сотник Римський-Корсаков. – Перебудова суспільства потребує часу. І процес іде – уже існує Українська Академія наук, два українські університети, по всій Україні відкриваються українські гімназії. Ви хочете мені сказати, що все це робиться для втіхи монархістів?

– Еге ж! Університети їм будують! – відгукнувся гарячкуватий значковий Дяченко. Їхню кінну сотню за характерний головний убір вже давно називали Чорними Шликами або чорношличниками. Легенди ходили про їхню шалену вдачу. – Про які університети ви мені тут товчете? А ви забули що пани повідбирали землю у селян?

– Але ж готується земельна реформа, – нагадав йому сотник Авраменко. – Землі можна буде мати не більше 100 десятин. Вже створений Земельних банк…

– Ага, банк! А селян тим часом каральні загони плюндрують?!

– Каральні загони були розігнані два місяці тому! – втрутився у розмову Артем Горач. – Їх ліквідувала гетьманська Державна варта* та Охоронні сотні*.

– Панове! Панове! Панове старшини! – окликнув їх полковник Болбочан. – Прошу спокою!

Військовики мусили вгамувати емоції. Проте свердлити одне одного презирливими поглядами з-під лоба вони продовжували. Представники УНС випустили з котла пар, який давно вже накопичувався під кришкою – старшини болісно переймалися долею своєї країни. Та коли ж кожен висловив своє ставлення вголос – з’ясувалося, що злагоди у поглядах між ними не було, і це здивувало та збурило усіх без розбору.

Збурення вгамував поміркований голос начальника штабу. Військовий старшина Богдан Гейденрайх, високий довготелесий поляк з обличчям, немов вирубаним з дерева, говорив як завжди – спокійно й твердо.

– Отаке у нас становісько, мосціпанове. З одногу боку, не можна не визнати – за Гетьманщини для розбудови незалежної України зробльоно чимало потрібного. Та з інней сторони, схоже що останні кроки гетьманської адміністрації становлять загрозу для України. Тому я маю запитання до наших гостей. Чи не пробував Національний Союз поспілкуватися з гетьманом напряму?

Представник УНС лише відмахнувся.

– То все дурня. Гетьман сам нічого не вирішує. Вся справа в оточенні. Гетьман скрізь обсаджений німцями та москалями.

– То що ви пропонуєте?

Слово взяв інший представник УНС – молодий миловидний юнак з маленькими вусиками.

– Політичні плани гетьмана загрожують існуванню України як такої. Ми вимагаємо усунення від гетьмана антиукраїнського оточення і формування справжнього українського національного уряду. Ми виступаємо проти чорносотенців та росіян-монархістів! Своє слово повинно сказати військо. Національний Союз закликає вас підтримати його. Нам потрібне повстання.

– І хто ж його очолить? – твердо спитав сотник Авраменко.

Цей, зовні дуже юний старшина, вже устиг пройти окопи Німецької війни, а у Запорізькій дивізії перебував від першого дня її створення. Під його поглядом старший з представників УНС відвів очі.

– Повстання очолює Український Національний Союз, – промовив він, мов виправдовуючись. – Для безпосереднього керування повстанням буде створена Директорія. А на Лівобережжі головнокомандувачем усіх сил стане ваш командир, полковник Болбочан.

– А більшовики? – спитав Артем Горач.

Представник УНС лише зневажливо скривив пику.

– За них не переймайтеся – їм не до нас. У них бунт чехів у Сибіру. З Дону їм зараз загрожує отаман Краснов і Добровольча армія генерала Денікіна. Ми вирішили скористатися цим і запропонували їм угоду. Вони не нападуть.

– То чого тоді свиню за хвіст тягти? – запально випалив значковий Дяченко. – Треба повставати – і алюр три хрести!

Його вигук знову розпалив емоції.

– А я проти, – схвильовано, але твердо промовив сотник Римський-Корсаков. – Я бачу забагато ознак того, що гетьман будує таки незалежну країну. Хіба що – не так швидко, як нам хочеться. І ще я хочу нагадати всім – ми всі складали гетьману присягу. Ви пропонуєте нам просто взяти і переступити через неї? Нам після цього ніхто руки не подасть.

У світлиці запала мовчанка. Старшини обмінювалися недобрими поглядами. Одні були ладні повстати хоч зараз, а інші про повстання й чути не хотіли. Це все нагадувало тишу перед бурею.