Тетяна (2008) - Довго мовчали смереки

Зелений борщ зі сметаною і вареники з картоплею дуже сподобались незнайомці. Згодом провела Віра незвану гостю на автобусну зупинку.

- Спасибо вам, Вера Михайловна... Простите...

Останні слова загубилися в гуркоті двигуна. Чужинка припала лицем до вікна і махала рукою. А Віра довго стояла посеред дороги, витираючи непрохані сльози.

- Я простила... Але забути не можу. Це вище моїх сил!

* * *

Вільний вітер гуляв по верхах і долах Карпатських гір. Гомоніли смереки, розповідаючи правду про криваву трагедію, що відбулася півстоліття тому біля підніжжя гори Яворини. Тисячі людей долали гірські стежки, пробиралися через лісові хащі, щоб віддати честь і шану українським патріотам, які не зрадили оунівській присязі. Майоріли в осінньому небі синьо-жовті та червоно-чорні стяги, золотом виблискували тризуби, палахкотіли на галявинах ватри, лунали стрілецькі й повстанські пісні. Священики відправляли панахиду.

- Подай, Господи, замученим, розстріляним і заживо похороненим патріотам, які полягли за волю і незалежність України ві-і-ічную па-а-м'ять!

- Вічная пам'ять! Вічная пам'ять! Вічная пам'ять! - співав церковний хор.

Загриміли залпи салюту. Захиталося, затремтіло полум'я свічок.

- Увага! До апелю шикуйсь! Струнко! - пролунала команда голови Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА Михайла Зеленчука.

Завмерли шеренги сивочолих комбатантів Української Повстанської Армії в стрілецьких одностроях.

- Ярослав Мельник - "Роберт" - крайовий провідник ОУН Карпатського краю! - чітко вигукнув пан Зеленчук.

- Загинув на полі Слави! - видихнули сотні грудей.

- Антоніна Мельник - "Таня" - лікар і друкарка крайового проводу!

- Загинула на полі Слави!

- "Скала" - референт СБ крайового проводу!

- Загинув на полі Слави!

- "Микола" - технічний референт крайового проводу!

- Загинув на полі Слави!

- "Марійка" - член крайового проводу!

- Загинула на полі Слави!

- "Левко" - комендант охорони!

- Загинув на полі Слави!

- "Богдан" - стрілець охорони!

- Загинув на полі Слави!

- "Мороз" - стрілець охорони!

- Загинув на полі Слави!

- "Тимко" - стрілець охорони!

- Загинув на полі Слави!

- Вшануймо пам'ять полеглих героїв хвилиною мовчання! Люди завмерли. Тиша стояла така, що чутно було, як дихає сусід.

- Спочинь!

Ой, зацвіла черемха буйним цвітом,

Там прощався повстанець з білим світом,

Вранці прийшли друзі поглядіти,

А за нічку його тіло вкрили квіти... -

заспівав зведений хор сумну мелодію, і заплакали не тільки жінки та діти, а й загартовані в боях і в сталінських катівнях вояки УПА. Квартет школярів у вишиваних сорочках виконав пісню про трьох братів-прикарпатців:

Ой, там при лузі, при дорозі

Червоні маки розцвіли.

Ой, там три браття з Прикарпаття

Життя за волю віддали.

Було їх троє, всього лиш троє,

Зате відважні, мов орли.

Вони не знали, що друг їх зрадив

Катам червоної Москви.

Як їх боївку оточили,

Кричать: "Бандери, руки вверх!"

Хтось крикнув: "Слава Україні!

Ми не здамося, краще смерть!"

І тут три браття поцілувались,

Ніхто пощади не просив,

Вже більш не рвалися гранати,

І кулемет не стукотів.

І ми боротися будемо

Проти проклятих ворогів,

І вічну пам' ять збережемо

Про прикарпащів - трьох братів.

Віра була тут, на цьому священному місці, просяннутому кров'ю її батька й матері. Заходила в ту, третю, кімнату відреставрованого бункера, де за людськими переказами п'ятдесят років тому вона появилась на світ. Туман плив перед її очима. Здавалося, що вона потрапила в якийсь інший, легендарний світ, де жили, боролись і помирали персонажі з героїчних казок. Слухала промови, які виголошували бойові друзі її батька. В цих промовах було багато високих, незнайомих їй досі слів. До неї підходили жінки, обнімали, цілували.

- Вірочко, я годувала тебе своїми грудьми...

- Вірочко, ти жила в нашій сім'ї. Ми тебе любили, як рідну... Хто це? Ага! То Анна мала, Анничка, якій уже, певно, за шістдесят. Тієї ж, першої, що годувала її грудьми, Віра так і не змогла пригадати. Її фотографували фотографи, журналісти брали інтерв'ю... Народжена під землею!

Почувалася незручно і багато чого потім не могла пригадати. Чітко і ясно запам'ятався лише епізод, коли співали Гімн України . Знову завмерли в стійці "струнко" вояки УПА". Мабуть, що з цієї самої миті Віра по-справжньому усвідомила, чиїх вона батьків дитина, відчула всім єством, що вона - українка. Гордість, радість, біль і любов - усе змішалося в маленькому жіночому серці і бушувало, і палахкотіло, мов те вранішнє сонце, яке щойно зійшло над гірськими вершинами.