Дашвар Люко - Ініціація

Дядько зупинився, зграя захвилювалася поряд: валити його, валити! Дядько глянув на Перегуду спантеличено, озирнувся до молодиків:

— Ви його обшукали?

Зелені захвилювалися: дідько, не встигли. А треба було? Ми зараз. Навалилися — і за мить не лишилося у Перегуди ані виручених за сири грошей, ані мобільного, ані ключів від хати на хуторі, ані вигадливого складаного ножа, яким Павло відрізав сир, коли давав куштувати потенційним покупцям. Натомість додалося болю: під ребрами, в голові, на спині.

— У тебе три години! — нагадав головний «кресалівець», і юрба покотилася з двору.

— Гей! Дресало! А що за три години станеться? — кричав Перегуда нападникам услід. — Дресало! Що станеться? Вб’єте?

Один із молодих не втримався, озирнувся, вигукнув істерично:

— Побачиш, козел!

…Перше, що побачив Перегуда, коли підвівся на ноги, струсив пилюку з одягу і посунув із заднього двору на гамірну вулицю, щоб зорієнтуватися на місцевості і зрозуміти, як дістатися до «Ниви», вразило його так сильно, що аж завмер. Очам не повірив. Перед офісною будівлею стояла Тасина «Мазда». А поряд із «Маздою» крутила дупою сама Тася, щось емоційно і бурхливо розповідаючи молодому, перегодованому мужчині у стильному костюмі.

— Нормально?.. — пробурмотів.

Про «Ниву» забув, про покидьків-дресалівців, їхні погрози. Під каштаном став, очей від Тасі та її співрозмовника відвести не може. Нормально? Його жінка не вдома сидить і з вікна його виглядає, а з якимось молодим мурлом за сто кілометрів від хати і місця постійного проживання забавляється. А вона забавляється! Сміються обидвоє, Тася до мужчини нахилилася так, що аж груди з сукенки вистрибують, шепоче йому щось на вухо. А плащик розстебнутий, щоб мужчина бачив: і сукенку, і груди. Сам теж не відстає: головою хитнув, Тасю за середину тулуба в місці, де талія мала бути, обійняв і теж щось їй на вухо зашепотів.

— Тасю, Тасю!.. — прошепотів Перегуда із прикрістю. І не йде: стоїть, як той дурний, мордує сам себе, але дивиться на все те, ніби зараз Тася з мужчиною від слів до діла перейдуть. До того діла, до якого сам Перегуда тільки вчора Тасю долучив.

Тася не бачила Павла. Хвилин п’ять ще теревенила з мужчиною завзято, потім той випростав ліву руку, демонструючи коштовний годинник на зап’ястку, зиркнув на нього, заспішив: говорив щось Тасі поспіхом, показуючи рукою в бік Печерська. Тася закивала: так, так. Цьомкнула мужчину в щоку, і коли той уже подався вулицею геть, Тася вже розчахнула дверцята «Мазди», а Перегуда зробив перший крок від каштана до Тасі з рішучими, але ще до кінця не усвідомленими намірами, Тася раптом озирнулася перегодованому мужчині вслід, сплеснула руками.

— Германе! — вигукнула так голосно, що аж перехожі почали обертатися. — А методичка?

Перегуда вухам не повірив: Герман? Оце рило і є Герман? Обернувся до перегодованого мужчини: повертався до Тасі, яка чекала його біля «Мазди» з тоненькою брошуркою в руці. Ляскав себе долонею по лобі: мовляв, оце я йолоп. Брошурку вхопив. Тасю — цьом: дякую. Тася в «Мазду», Герман геть. Перегуда мить подумав і пішов за Германом услід.

«Герман, — билося у мізках. — Так он ти який, Германе. Всюди встигаєш, падло? Старих бабів дурити, молодим голову морочити. І куди поспішаєш?»

Герман швидко перетнув вулицю, опинився біля вареничної, з якої півгодини тому вийшов цілком задоволений життям Перегуда з грошима, які отримав за сир. Провулок, де скніла Павлова «Нива», — за рогом, і чоловік подумав, що було б украй доречно, якби Германа понесло в той провулок. Він навіть був певен, що Герман спрямує у провулок, бо дуже хотів цього. Там тихо, німо. Перегуда б наздогнав пихатого пана з коштовним годинником на зап’ястку лівої руки, притис до стінки і сказав би: «Твою дивізію, Германе! Якого біса ти так по-скотському поводишся з жінками? Га?!»

— Ні, серйозно! Якого біса?! — процідив, спостерігаючи, як Герман оминув вареничну. — Ну, давай! — шепотів, підштовхуючи Германа поглядом. — Повертай у провулок.

Герману — по цимбалах Перегудині бажання: байдуже пройшов повз провулок, посунув до спортивного вигляду «Тойоти», яка нахабно перегородила половину тротуару неподалік. Дістав пульт, на ходу натискав кнопки.

— А… Ти так! — Перегуда кинув оком на номери Германової автівки, спокійно повернув у провулок, та в провулку не витримав: зірвався, побіг до «Ниви», як навіжений.

— Не втечеш, — бурмотів. — Не встигнеш! Якщо ніхто ключі від «Ниви» з сидіння не стирив.