Дашвар Люко - Ініціація

— Такі ви всі придуркуваті, їй-богу! — буркнула Тася.

— Хто «ми»?

— Мужики! — відрізала, та за тиждень Оверків син Іван тримав в руках два документи: генеральну довіреність на своє ім’я від громадянки Костомарової і свідоцтво про її смерть.

«А тепер ходи до мене, Перегудо! — загорівся, засмикався. — Є мені чим тебе зустріти!»

Перегуда наче забув, що є такий йолоп, Іваном зветься. І як те витримати? Оверків син разів десять себе зупиняв, бо ноги самі на хутір несли. Так кортіло стати на вулиці навпроти Перегудиного обійстя, документи дістати, показати здалеку. «Ти бачив?! Бачив?! — крикнути теж здалеку. — Усе чисто! По закону! Замовкни вже, падло!»

Та падло мовчало і без фантазійних погроз карасівського ґазди: після бурхливої розмови на Івановому подвір’ї жодного разу не перетнулися. Аж до теплого осіннього дня, коли ховали Сашка Шовкопляса. Оверків син вирішив: сьогодні. Нап’юся на поминках, Перегуду надвір викличу та в морду йому документи: бачиш, козел?! Навіть побіг додому по папірці після того, як Сашка Шовкопляса засипали землею та квітами і вервечка карасівців потяглася на поминки до їдальні в центрі села, щоби випити за упокій душі небіжчика.

Та все сталося не так, як гадалося Оверковому синові Івану, бо вдома на нього вже чекала розгнівана дружина. Ухопила за грудки, та як вмаже по мордяці!

— Ах ти ж сволота! Ах ти ж покидьок брехливий! — лясь, лясь його по щоках. — Так он чого твій член більше на мене не стоїть?! Курву собі знайшов! Усі гроші на неї спустив! Та я тебе живцем закопаю, хрін кривий! Поряд із Шовкоплясом ляжеш, падлюка!

Ледве відбився. Надвір вискочив, подалі відбіг.

— Присягаюся! — кричав, бо можна було і покричати: однаково всі карасівці в їдальні Шовкопляса поминають, глядачі не позбігаються. — Хай ніколи мій член не підніметься, якщо я хоч раз тебе зрадив! Не було такого! Чуєш? Хоч убий! Не було!

— А гроші де?!

— Які гроші?

— За батькову хату! Десять тисяч доларів, які в кульку під котлом були!

— Там і лежать!

— Так іди, падлюко, і принеси їх мені! Усі десять тисяч!

Отоді-то і накрило Оверкового сина Івана справжнє горе. Гроші з кулька перерахував: мамо рідна! Менше шести тисяч лишилося. Це що ж виходить? Що Іван на захист від Перегуди вже більше чотирьох тисяч баксів від себе відірвав?

— Твою мать, твою мать! — аж розплакався над тим кульком. А ще ж якось треба дружині пояснювати, куди грошики розлетілися. І що казати? Не признаватися ж, що підпалив Перегудину хату! Іванова жінка, хоч і прагматична, але як на базарі яйцями торгує, так віддає покупцеві решту до копійки, дурна жінка, бо їй, бач, чужого не треба! Та й не повірить. Знову почне: курву завів, курву!

— Твою мать!

Розгнівана дружина покинула Івана з кульком у руках біля котла на кухні, пішла на поминки Шовкопляса, аби набратися снаги для подальших катувань чоловіка.

— Готуйся, козел! — пообіцяла. — До сутінків повернуся і вже не зупинюся, поки не скажеш, куди гроші подів!

Твою ж мать! Дивився Іван на залишки баксів зі схованки, уже не плакав. Така лють охопила, аж обісцявся на автоматі, бо перестав контролювати скривджений Перегудою (а ким іще?) сечовий міхур. Усі біди від Перегуди. Стирчить дровинякою в Івановому оці!

— Сам дурний! Сам! — шепотів злостиво. — Треба було дочекатися, щоби Перегуда до своєї хати повернувся, спати вклався, і після того підпалювати. Жив би тепер, горя не знав!

Труси поміняв, задумався: що робити? Аж у голову прозріння — бемц!

— Так он ти що задумав, гнидо! Ходиш, удаєш, що забув про мене, а сам мене зі світу зжити хочеш! — промовляв до уявного Перегуди. — Знайшов чорну відьму, дав їй грошей, аби вона мене зурочила! Щоби я розум втратив, став грошима фінькати, як дурний, щоби обсцикався-обсирався, щоби член не стояв, щоби здох, як собака!

Твою ж мать! Заметушився: сьогодні ж знайде альтернативну Павловій надзвичайно могутню чорну відьму (десь же вони є!), віддасть їй шість тисяч баксів: хай переборе закляття Павлової відьми і вб’є Перегуду! Бакси до рук знову взяв, а вони прилипли до Іванових долонь, просяться, віщують: не віддавай, бо до ранку не доживеш! Дружина тебе і без Перегуди ухойдокає.

— Так і буде! — засмутився, аж знову заплакав. — Пропав я. Геть пропав!

А сутінки вже ось. Зараз п’яна дружина повернеться з поминок! Бакси в кульок сховав, застиг: куди від біди бігти, де сховатися? Та коли сердита дружина стала на порозі, підвівся, випнув грудну клітку, як гордий партизан у гестапівській катівні зі старих радянських фільмів.