Дашвар Люко - Ініціація

— А коли йому новою хатою займатися, якщо він Галю Шовкоплясиху щодня до Сашка в київську лікарню возив? — розмірковували. — Кажуть, навіть коли Шовкопляс після операції вже не піднявся і на третій день помер, так Перегуда розклав сидіння в своїй «Ниві», поклав в автівку мертвого Шовкопляса, поряд Галю посадив і в Карасівку привіз. Отакі жахи!

— Які жахи? Пашка готує собі ґрунт, щоб до Шовкоплясихи переїхати, — сказав Оверків син Іван. Зиркав на Перегуду здалеку, ближче підійти боявся, та й погляду не відводив, наче потрібно було Іванові зазирнути в Павлові очі, дізнатися врешті, чим відповість. І головне — коли?

Коли?! Після бурхливої розмови на Івановому подвір’ї місяць минув, другий, а Перегуда ніяк не завдавав удар у відповідь.

«Що ж ти готуєш мені, виродок? Яке паскудство?» — мордувався Оверків син, місця собі не знаходив, бо не могло такого бути, щоби Перегуда просто заковтнув і забув про Іванове злодійство. Іван сам би ніколи такого не залишив без відповіді. Він би ту суку, яка до його хати з мазутом і сірниками тільки наважилася б наблизитися, розірвав! Спочатку обібрав би до нитки, випатрав, убив і розірвав! А Перегуда, падло, цим обмежуватися, певно, не бажає. Моторошну помсту вигадує. Небачену раніше, ганебну, публічну, бо інакше чому і досі ніхто в Карасівці не знає, що Іван Перегудине обійстя підпалив? Навіть Іванова дружина не здогадується, а вона ще та зараза, від неї мало що вдається приховати. Не просто ж так Перегуда мовчить! Певно, позганяє карасівців, приб’є Івана до стовпа шиферними цвяхами, а коли люди заголосять, отоді і відкриє правду. І ящик помідорів приготує, щоб карасівцям було чим в Івана жбурляти. Та спершу розваляє Іванове обійстя, зґвалтує Іванову дружину, поріже дітей, і тільки як упорається, за Івана візьметься.

«Що ж ти готуєш?» — про сон забув, смикався від кожного звуку, як паралічний: що, де? Змордувався.

Першим не витримав Іванів сечовий міхур, став підтікати. І, може, від підтікань неабияка чоловіча сила теж витекла: не стирчить у штанях! Навіть після настоянки справжнього китайського женьшеню, яку потайки від дружини Іван вторгував на базарі в райцентрі і ковтав щовечора перед тим, як у ліжко вкластися.

— Вань, ти не забув, що в тебе жінка є? — спочатку обережно, а потім все настирніше запитувала дружина.

— З однією важливою справою розберуся, тоді і згадаю, — психував.

— То розбирайся скоріше!

— А я що роблю? Саме готуюся!

Підготувався до нападу Перегуди капітально. Намотав на паркан колючий дріт, поставив камеру спостереження, яка фіксувала найменший рух у дворі, передавала зображення на монітор, який стояв біля Іванового ліжка. Розумні люди казали, що краще б укласти договір з охоронною фірмою з райцентру: хай вони в монітори дивляться і мчать до Іванового подвір’я зі злодюжками розбиратися. Та Іван пошкодував грошей. І дружині не хотілося признаватися, скільки на монітор і камеру викинув, бо ж збрехав, що все те добро йому на халяву дісталося. Та й не зупинять приватні охоронці Перегуду, думав.

На камерах і дротах не зупинився. Знову до гаманця поліз, і хоч дуже не хотів із грошиками розлучатися, повіз стосик до столиці. Тасі Ягольник. Напатякав: мовляв, яка ж ти розумна жінка, Тасю! Тільки ти в Перегуді справжнє чудовисько роздивилася, виконала громадянський обов’язок у вигляді заяви на хутірського житця, який точно київського нотаріуса вбив, бо коли Перегуда відмазався і його випустили, то сам Іванові розказував, як Тасиного колегу мочив. А Тася правильно зробила, що з райцентру виїхала, бо Перегуда надто мстивий! Не простить Тасиної принциповості. Біситься! Таке став витворяти — на голову не налазить. Сашка Шовкопляса отруїв, щоб до його дружини в труси залізти. Уявляєш? І не мовчить. Матюччя гне! Усіх, каже, дістану. І от… У зв’язку з такими метаморфозами, а також через повторний продаж батькової хати, до якої Тася теж причетна конкретно і небезкоштовно, Іван хоче підстрахуватися. І сподівається, що Тася йому допоможе, бо Тасі тепер теж підстрахуватися слід.

— Потрібні два папірці заднім числом, — перейшов до конкретики. — Генеральна довіреність від Наталі Іванівни Костомарової на право робити замість неї усілякі дії: купівлю, продаж.

— Одного такого папірця і вистачить, — відповіла Тася.

— Ні, ні! Погано ти Перегуду знаєш. Він поки бабу не знайде, не заспокоїться.

— І як ти його заспокоювати зібрався, Іване?

— Треба намалювати свідоцтво про бабину смерть. Конкретне таке свідоцтво, щоб, коли захоче перевірити, не зміг підкопатися. Щоб уже охолов, зупинився врешті.