Люко Дашвар - #Галябезголови

Вона мовчала, і Юрко аж психонув тоді.

— Галю, дістала! — крикнув. — Питай: що за стимул?

— Що за стимул, Юрку?

— Неймовірне багатство! Я його під сидіння покладу. Отам і знайдеш! Що треба казати, Галю?

— Дякую?

— Ти таки дурна! Я би спитав: що за багатство?! А ти — дякую!

Відігнала спогади. Штовхнула дерев’яні двері сараю, вони і розчахнулися. Щаслива «жабка» Юрка Консуматенка виглядала жалюгідно. Брудний дах засмітили птахи, салон — щури, а крізь дірки від куль, які розмалювали корпус автівки хаотичними візерунками, світило весняне сонце, що пробивалося до сараю крізь провалений дах.

— І де мої неймовірні багатства під сидінням? — прошепотіла.

Відчинила передні праві дверцята, засунула руку під сидіння і намацала клаптик паперу. Дістала його.

— «У кінці шляху, між Адамом і Євою, під чорним каменем», — прочитала.

Зім’яла клаптик паперу, викинула.

— От маячня! — спробувала зім’яти думки про записку, та згадала інше. Як бабця сказала: у всіх кінець шляху — на кладовищі…

Вийшла на подвір’я, роззирнулася, побачила на горизонті, кілометрах у трьох від села, хрести. Ноги самі понесли.

На старому кладовищі пам’ятники похилилися, стежки позаростали: не пройти. Хіба що перескакувати через зарості торішнього колючого бур’яну. Галя розгублено оглядала все навколо, аж поки в око не впав повалений хрест, на якому значилося: «Панасенко Євангеліна Іванівна».

— Єва? А де Адам?

Могила Адама Миколайовича Варчука знаходилася по другий бік стежини навпроти останнього притулку Єви. А у саму стежину чиясь рука вкопала великий чорний камінь, схожий на уламок граніту.

— Господи… — Галя відчула, як тремтить. Присіла навпочіпки, спробувала руками розчистити землю навколо чорного каменя, та де там! Роззирнулася. Побачила шматок металевої труби, який валявся на поруйнованій могилі. Вхопила його, заходилася підкопувати ним землю навколо каменя. «До маршрутки не встигну», — подумала. Та не зупинилася. Коли сонце вже схилилося до вечора, у півсутінках, які на старому кладовищі настали раніше, ніж у місті, врешті витягла важкий чорний камінь з землі і намацала під ним целофан. Потягнула. І витягла з ями під каменем важкий целофановий мішок. Розкрила його і не повірила очам: всередині мішка лежали десятки банківських упаковок доларів.

Замурзана, зморена Галя вхопила важкий мішок, потягла до Юркової хати. Рішення прийшло одразу. Сяде за кермо щасливої Юркової автівки, і вона неодмінно довезе Галю до повороту, біля якого на неї чекатиме Чорнобай. У нього все забрали? А Галя йому все поверне! Хай брудні гроші послужать добрій людині! Заради Андрія Чорнобая Галя здолає будь-які перешкоди! Вона зможе! І то нічого, що раніше Галя ніколи не керувала автівкою на справжній дорозі, а лише у школі на тренажері. Зате — на механіці вчилася! Пам’ятає як!

— Нічого складного! — усілася за кермо старенького «міні-купера», поклала на сидіння поряд мішок із грішми. Завела двигун. Натиснула на педаль швидкості.

У вже чорних сутінках ґрунтівкою у бік траси ривками рухалася брудно-зелена автівка з вимкненими фарами, які Галя так і не змогла увімкнути. Звідки ж їй знати, що кулі перебили електричні дроти і вони тепер будь-якої миті можуть спровокувати пожежу?

Тільки одного хотіла: скоріше дістатися траси, де є зв’язок, зателефонувати Чорнобаєві, прокричати:

— Ви ж дочекаєтеся мене? Я вже мчу…

Чорнобай у Затятовому другий день поспіль займався справами Анки Сулими. Він приїхав після дзвінка Сашка, коли дізнався, що після інфаркту Анці потрібна складна і дорога операція на серці. Мотнувся назад, до Києва, спробував знайти Антона Черпака, та друг перебував «поза зоною». Чорнобай поїхав по лікарнях: інститут серця, клініка імені Амосова, Олександрівська лікарня, лікарня на Червоному хуторі, приватні клініки. Побував у кожній медичній установі, де проводили операції на серці: показував висновки затятівських лікарів про стан Анки, дізнавався про можливість покласти жінку на стаціонар не тільки для оперативного втручання, а й для подальшої реабілітації, цікавився цінами, бо Сашко з Толею пішли іншим шляхом — вирішили спочатку зібрати гроші на операцію, а вже потім штурмувати лікарні.

Терміново покласти Анку до столичної лікарні виявилося не так і просто: кардіологічні відділення — переповнені. Врешті місце знайшлося в приватній клініці, де підробляли і лікарі з інституту серця, і з Олександрівської. Чорнобай забронював місце окремою сумою грошей і наступного ранку вже знову був у Затятовому.