Стивен Кинг - Салимове Лігво

— Тепер? — запитав Марк.

Вони дивилися один на одного поверх труни.

— Так, — сказав Бен.

Марк обійшов труну, і вони стали разом перед її замками й печатками. Вони разом нахилилися, і замки розтріснулися, щойно вони їх торкнулися, з таким звуком, неначе тріскаються тоненькі дранки. Вони підняли.

Барлоу лежав перед ними, його очі зорили вгору.

Зараз він був молодим чоловіком, його чорне волосся, розкішне й блискуче, розметалося по атласній подушці в головах його тісного апартаменту. Його шкіра світилась життям. Щоки були рожевими, як вино. Його зуби вигиналися з рота над повними губами, білі, з сильними прожилками жовтизни, як слонячі бивні.

— Він… — почав Марк, та так і не закінчив.

Червоні очі Барлоу заворочалися в очницях, наповнюючись мерзотною життєвістю і глузливим тріумфом. Вони вп’ялися в Маркові очі і Марк втупився в них, його власні очі стали пустими й геть далекими.

— Не дивись на нього! — крикнув Бен, але було вже пізно.

Він відштовхнув Марка. Хлопчик заскиглив глибоко в горлі і раптом атакував Бена. Заскочений зненацька, Бен поточився назад. За якусь мить пальці хлопчика вже були в кишені його куртки, налапуючи пістолет Гомера Мак-Казліна.

— Марку! Не тре…

Але хлопчик не чув. Його обличчя було пустим, як витерта класна дошка. Те скиглення лунало й лунало в його горлі, мов плач дуже маленької тваринки, яка потрапила в пастку. Він обхопив пістолет обома руками. Вони боролись за нього, Бен намагався вирвати його з рук хлопчика, тримаючи націленим від них обох.

— Марку! — волав він. — Марку, прокинься! Заради Христа прошу…

Дуло смикнулося в бік його голови, і пістолет вистрелив. Бен відчув, як куля майнула йому повз скроню. Він обхопив обома руками руки Марка і копнув ногою. Марк поточився назад, і пістолет загримів на підлогу між ними. Хлопчик метнувся по нього, скиглячи, і Бен загилив йому по зубах з усієї сили. Він відчув, як губи хлопчика чвакнули об зуби, і скрикнув, немов це вдарили його самого. Марк бухнувся на коліна, і Бен ногою відбив пістолет геть. Марк спробував рачки поповзти по нього, і Бен вдарив його знову.

З утомленим зітханням хлопчик повалився.

Аж тут наснага його полишила і впевненість. Він знову був просто Беном Міерзом, і йому було страшно.

Прямокутник світла в кухонних дверях вилиняв до ріденького фіолетового; годинник Бена показував 6:51.

Здавалося, якась велетенська сила тягне його голову, наказуючи Бену подивитися на рожевого нажертого паразита в труні біля нього.

— Поглянь і побач мене, миршава людинко. Подивись на Барлоу, який проживав століття, як ти проживав години з книжкою біля каміна. Подивись і побач величне створіння ночі, яке ти вмертвив би своїм жалюгідним патичком. Подивись на мене, письмаче. Я писав по людських життях, і кров була моїм чорнилом. Подивись на мене і проймися розпачем!

— Джиммі, я не можу цього зробити. Вже надто пізно, він занадто сильний для мене…

— ПОДИВИСЬ НА МЕНЕ!

Було 6:53.

Марк застогнав на підлозі:

— Мамо? Мамуню, де ти? Мені болить голова… тут так темно…

— Він вступить до мене на службу кастратом…

Бен виколупав один з кілків у себе з-за пояса і впустив його долі. Він жалюгідно скрикнув, у цілковитому розпачі. Надворі сонце полишало Єрусалимове Лігво. Його останні промені забарилися на даху Дому Марстена.

Бен підхопив кілок. Але де молоток? Де той йобаний молоток?

Біля дверей овочевого льоху. Він збивав ним замок.

Він через силу метнувся підвалом і підняв молоток, де той лежав.

Марк уже напівсидів, рот у нього був — кривава рана. Він витер його рукою й ошелешено дивився на кров:

— Мамуню! — схлипував він. — Де моя мати?

6:55 вже. Світло і темрява зависли в ідеальній рівновазі.

Бен побіг назад через підвал: кілок затиснутий в одній руці, молоток у другій.

Пролунав громовий, переможний регіт. Барлоу вже сидів у свої труні, ті червоні очі палали пекельним тріумфом. Вони зчепилися з Беновими, і той відчув, як воля сточується з нього.

Зі скаженим, спазматичним криком він підняв кілок над головою і по дузі свистонув ним вниз. Його бритвено вигострений кінець пропоров сорочку Барлоу, і Бен відчув, що він увійшов у плоть під нею.

Барлоу закричав. Це був моторошний, болісний звук, як вовче виття. Силою всадженого кілка його відкинуло назад на спину, у труну. Звідти здійнялися, скажено махаючи, його скрючені в пазурі пальці.

Бен вгатив по верхівці кілка молотком, і Барлоу закричав знову. Одна з його рук, холодна як могила, вхопилась за ліву руку Бена, якою той стискав кілок.