Стивен Кинг - Салимове Лігво

Марк приніс молоток, Джиммі розбив шибку в надвірних дверях біля ручки й відклацнув шпінгалет. Внутрішні двері були незамкнені. Вони увійшли.

Запах упізнавався миттєво, і Джиммі відчув, як у нього стискаються ніздрі, намагаючись не пропустити цей сморід. Тут він був не таким сильним, як той, у підвалі Дому Марстена, але таким же ґрунтовно відразливим — запахом гнилизни й мертвоти. Такий сирий, тухлий запах. Джиммі згадалося, як у дитинстві, під час весняних канікул, вони з друзями виїжджали на велосипедах збирати багаторазові пляшки від пива й газованок, які показувалися з-під танучого снігу, щоби здати їх у крамницю. В одній з таких пляшок (від апельсинового крашу) він побачив маленьку, зогнилу польову мишку, яку туди принадила солодкість, а потім вона не змогла вибратись. Він вловив дух звідти, вмент відвернувся і виблював. Тутешній запах був разюче схожим на той — нудотна солодкість і гнилісна кислість змішані разом і дико зброджені. Він відчув, як його нутро підкочується до горла.

— Вони тут, — сказав Марк. — Десь тут.

Джиммі з Марком методично обійшли трейлер — кухню, закуток їдальні, вітальню, дві спальні. Відчиняючи по дорозі шафи. Джиммі було подумав, що щось знайшлося у шафі хазяйської спальні, але то була лише купа брудної одежі.

— Підвалу нема? — спитав Марк.

— Ні, але там може бути місце, щоб заповзти.

Вони обійшли трейлер ззаду і побачили там вставлені у дешеву бетонну основу маленькі дверцята, які прочинялися досередини. Вони були замкнені старим навісним замком. Джиммі збив його п’ятьма сильними ударами молотка, а коли він штовхнув, прочиняючи, цю напівляду, той запах наринув на них достиглою хвилею.

— Вони тут, — сказав Марк.

Зазирнувши досередини, Джиммі побачив три пари стіп — наче трупи, зібрані і складені на полі після бою. Одна пара була в робочих черевиках, друга — в домашніх капцях, а третя — зовсім крихітні ніжки — була босою.

«Сімейна ідилія, — майнула шалена думка в Джиммі. — Де ти, “Читацький огляде”, коли ти нам так потрібен?» [288] «Reader’s Digest» — заснований у Нью-Йорку 1922 р. щомісячний літературний журнал для сімейного читання. Його залило відчуттям нереальності. «Дитина, — подумав він. —Як ми зможемо це зробити з маленькою дитиною?»

Він зробив позначку на ляді восковим олівцем і підняв збитий замок.

— Ходімо до сусідів, — сказав він.

— Зачекайте, — сказав Марк. — Я хочу витягти одного з них.

— Витягти?.. Навіщо?

— Можливо, денне світло їх убиває, — сказав Марк. — Можливо, нам не доведеться робити цього кілками.

Джиммі відчув надію.

— Йо. Гаразд. Кого саме?

— Не дитину, — миттю відповів Марк. — Чоловіка. Ви беріться за одну ногу.

— Гаразд, — сказав Джиммі. У роті в нього стало ватяно-сухо, а коли він ковтнув, щось клацнуло в горлі.

Марк поповз під трейлер, сухе листя, яке туди намело, потріскувало під його вагою. Він ухопився за один робочий черевик Роя Мак-Дуґалла і потягнув. Джиммі протиснувся поруч нього, дряпаючи собі спину об навислий дашок, поборюючи клаустрофобію. Він ухопився за другий черевик, і разом вони витягли Роя на дрібний дощик і біле світло.

Те, що сталося далі, було майже нестерпним. Щойно його цілком вразило світло, Рой Мак-Дуґалл почав ворочатися, як людина, яку потривожили вві сні. Пара й волога пішли в нього з пор, а шкіра зазнала незначного провисання й пожовтіння. Ворочалися очні яблука під тонкою шкіркою його заплющених повік. Ноги повільно й сонно хвицали в мокрому листі. Верхня губа в нього задралася, показуючи різці, як у великого пса — німецького вівчура або коллі. Руки повільно скидалися, стискаючи і розтискаючи кулаки, і коли одна з них черкнула по футболці Марка, той відскочив зі скриком огиди.

Рой перевернувся і почав повільно, рачки повзти назад у сховок, його руки, коліна й лице проривали канавки в розм’якшеному дощем гумусі. Джиммі собі відзначив, що відразу ж, як тіло накрило світлом, у нього почалося уривчасте дихання, типу дихання Чейна-Стокса; воно відразу ж і припинилося, щойно Мак-Дуґалл знову цілком опинився в тіні [289] Cheyne-Stokes respiration — описаний на початку ХІХ ст. британськими лікарями Джоном Чейном і Вільямом Стоксом симптом гіпоксії головного мозку, який часто спостерігається в пацієнтів перед смертю. . Так само й виділення вологи.

Діставшись місця свого залягання, Мак-Дуґалл перевернувся і затих.

— Закрийте їх, — промовив Марк задавленим голосом. — Прошу, закрийте.