Аристотель - Нікомахова етика

Сперечаються й про те, що [35] головніше в доброчесності: свідомий вибір (ή προαίρεσις) чи [самі] вчинки (α'ι πράξεις), коли вже вона 1178bзалежить від того й того. Ясно, що [поняття] досконалості (το τέλειον) вимагало б того й того; при цьому, для вчинків потрібно багато чого, і, чим вони величніші і чудовіші, тим більше. Тому ж, хто споглядає, ні в чому подібному потреби нема, принаймні для даної діяльності; навпаки, це навіть, так би мовити, перешкоди, для споглядання; [5] але в тій мірі, в якій він [тобто той, хто споглядає] є людиною і живе спільно з кимсь, він вважає за краще здійснювати вчинки, узгоджені з доброчесністю, а значить, у нього буде потреба в подібних речах, щоб існувати як людина (προς το ανθρωπεύεσθαι).

Що довершене щастя - це деяка споглядальна діяльність, стане, напевно, очевидно також із нижченаведеного. Дійсно, блаженними і щасливими ми уявляємо собі насамперед богів. {10] Які ж учинки треба їм приписати? Можливо, справедливі? Але хіба боги не здадуться смішними в ділових стосунках, при поверненні боргів і тому подібних справах? То, може, уявити їх мужніми, стійкими в небезпеках і ризикуючими, тому що це чудово? А може, щедрими? Кому ж вони даруватимуть? Та й безглуздо, [15] якщо в них буде монета або щось у цьому роді. А розсудливі вчинки, у чому б вони могли полягати? Хіба не принизлива для богів похвала за те, що в них немає поганих потягів? Якщо перебрати все, то виявиться, що все нікчемне і негідне богів. І проте всі уявляють собі богів живими, а значить, і діяльними. Не сплять же вони, дійсно, немов Ендіміон(15) ?

(15) У міфах, богиня місяця Селена закохалася в прекрасного юнака Ендіміона, якому Зевс, на її прохання, дарував вічне життя та юність, зануривши його, щоправда, у непробудний сон.

Але якщо живого позбавити вчинків, а крім того позбавити й творчості, що тоді залишається, крім споглядання? Отже, діяльність бога, вирізняючись винятковим блаженством, буде споглядальною, і отже, з людських діяльностей та, що найбільш споріднена з нею, приносить найбільше щастя.

Доказом цього є й те, що інші живі істоти, повністю позбавлені такої [25] діяльності, не мають частки в щасті.

Отже, для богів усе життя блаженне, а для людей-лише настільки, наскільки присутня в ньому деяка подібність такої діяльності. З інших же живих істот жодне не буває щасливим, оскільки вони ніяк не причетні спогляданню.

Таким чином, наскільки розповсюджується споглядання (f| θεωρ'ια), настільки й щастя (f) ευδαιμονία), і в кому більше [30] присутня здатність споглядати (ΊΟ θεωρείV), в тому - і здатність бути щасливим (то εύδαιμονεΐν), причому не від привхідних обставин, але від самого споглядання, бо воно цінне саме по собі. Так що щастя буде видом споглядання.

9. Буде, однак, потреба й у зовнішніх сприятливих обставинах, коли вже мова йде про людину. Адже природа людини не самодостатня, щоб [можна було] займатися [тільки] спогляданням, але треба ще, щоб і тіло [35] було здорове, і щоб була їжа та інший догляд (ή θεραπεία). 1179аПроте не треба все-таки думати, що той, хто буде щасливий, буде мати потребу в багатьох і великих речах, якщо неможливо бути блаженним без зовнішніх благ. Дійсно, наша самодостатність і те, як ми діємо, не залежить від надлишку, і, не правлячи (άρχων) землею й морем, можна здійснювати [5] прекрасні вчинки (πράττειν τα καλά). Навіть поміж людей середніх знайдеться хтось, хто здатний діяти згідно доброчесності. Це можна бачити з усією ясністю: вважається ж бо, що приватні особи (οΊΊδίώταΐ) здійснюють добрі вчинки не гірше, але навіть краще за вельмож (6 δυνοίστης). І досить мати стільки благ [скільки в середньої людини], бо щасливим буде життя у зайнятого діяльністю згідно доброчесності.

І Солон, [10] напевно, вдало зображав щасливих, кажучи, що це ті люди, що помірно (μετρίως) забезпечені зовнішніми благами, здійснили, на його думку, найпрекрасніші вчинки і прожили життя розсудливо(16): дійсно, у тих, що володіють середнім достатком, є можливість здійснювати ті вчинки, які слід.

Здається, і Анаксагор уявляв собі щасливого не багатієм і не вельможею, коли сказав, що [15] не здивувався б, якби більшості людей який-небудь [щасливець] здався дивним(17): вони ж бо судять по зовнішніх благах, тільки їх і відчуваючи.

(16) Зазвичай коментатори вбачають тут історію з Теллом, яку розповідає Геродот, хоча, очевидно, до цього місця пасують усі обставини зустрічі Солона з Крезом (див.: Hdt. I. 30-32).

(17) Щодо життя та висловів Анаксагора див. свідчення, зібрані у: Фрагменти ранних греческих философов. - Ч. 1. - С. 505-535.