Аристотель - Нікомахова етика

Отже, думки мудреців, як здається, узгоджуються з нашими міркуваннями. Така згода заслуговує, звичайно, на деяке довір'я, але про істину, що міститься в учинках, судять по справах і з [самого] способу життя, [20] бо головне - у них. Отже, нам треба подивитися на висловлені раніше [думки] стосовно справ і способу життя, і, якщо вони узгоджуються зі справами, слід їх прийняти, а якщо суперечать - визнати просто словами.

Хто діє згідно розуму (Ь κατά Ινοΰν ενεργών) і шанує розум, той і є, здається, найкращий і найлюб'язніший богам. Бо якщо боги, як вважається, приділяють якусь увагу людським [25] справам, то було б цілком зрозуміло, якби боги насолоджувалися найкращим і найбільше з ними спорідненим (а це, очевидно, розум), і якби віддавали добром тим людям, хто найбільше його любить і поціновує, за те, що вони уважні до люб'язного богам і чинять правильно і прекрасно. Немає сумніву, що все це насамперед є [30] в мудреця. А значить, він найлюб'язніший богам. Він же, очевидно, і найщасливіший, так що й у цьому значенні мудрець є найбільш щасливим.

10(IX). Отже, якщо про ці речі і про доброчесності, а також про дружні стосунки і задоволення в загальних рисах сказано досить, то чи слід думати, що мета, вибрана [35] нами раніше, досягнута? Або ж, як кажуть, мета всього, що стосується 1179bвчинків, не в тому, щоб охопити спогляданням і знати кожний предмет, але, радше, у тому, щоб здійснювати самі вчинки. І в випадку з доброчесністю недосить знати, [що це таке], але треба володіти нею і намагатися її застосовувати, або ще якось ставати чеснотливими.

Так що якби самих по собі міркувань було досить, щоб [5] зробити людей добрими, ці [міркування] по праву отримали б, як сказав Феогнід, безліч великих нагород, і треба було б їх набути(18).

(18) Закінчена цитата з Феогніда (Theogn. 1.432-434): ει δ' Ασκληπιαδαις τοΰτό γ' έδωκε θεός, // Ίάσθαι κακότητα και άτηρας φρένας ανδρών, // πολλούς αν μισθούς καΐ μεγάλους εφερον - Якби ж Асклепіадам бог таке дав: зціляти вади й злі уми людей, велику б плату мали вони за це.

Насправді ж виявляється, що хоча сила [міркувань] може заохотити та спонукати достойних поміж юнаків, а вдача благородна і воістину (ως αληθώς) прекраснолюбива (φίλοκαλόν) може примусити надихатися доброчесністю, [10] схилити до етичної досконалості (ή καλοκαγαθία) більшість із людей вона не здатна. Адже більшості людей за природою властиво підкорятися не почуттю сорому, а страху і утримуватися від поганого не тому, що це ганебно, але побоюючись помсти. Живучи пристрастю, вони, звичайно, шукають властивих їм задоволень і того, що їх обіцяє, а уникають протилежних їм страждань, [15] але про прекрасне і про те, що в дійсності приносить задоволення, вони не мають жодної уяви, ніколи його не відчувавши.

Яке ж міркування могло б змінити таких людей? Адже неможливо чи, принаймні, непросто за допомогою міркування здійснити зміни в тому, що здавна вкоренилося у їх характерах. Так що, мабуть, треба бути задоволеними, якщо, маючи в своєму розпорядженні все, завдяки чому, на нашу думку, стають добрими, ми змогли отримати [20] дещицю доброчесності.

Одні думають, що чеснотливими бувають від природи, інші - що від звички, треті - що від навчання. Отже ясно, що наявність природного від нас не залежить, але дається внаслідок деяких божественних причин по-справжньому удачливим.

Розмірковування ж і навчання, мабуть, впливають не на всіх, а треба, щоб душа слухача завдяки [25] звичкам заздалегідь була підготовлена правильно насолоджуватися та ненавидіти, подібно до обробленої землі, готової зростити сім'я. Адже хто живе по пристрасті, мабуть, і слухати не буде умовиводів, які відвертають [його від пристрасті], а якщо й буде, не зрозуміє; як же при такому складі можна переконати? І взагалі, пристрасть, здається, поступається не розсуду, а насильству.

Отже, треба, щоб уже заздалегідь була в наявності вдача, [30] яка б відповідала доброчесності, любила прекрасне і відкидала ганебне.

Замолоду отримати вірну настанову в доброчесності важко, якщо не бути вихованим відповідними законами; адже жити розсудливо і стримано більшості не приносить задоволення, і особливо молодим. Саме тому законом повинні встановлятися виховання [35] й поведінка молодих (τα επιτηδεύματα), оскільки близько знайоме (συνήθη) не заподіюватиме 1180астраждань.

Проте недосить, очевидно, в молодості отримати вірне виховання й догляд; навпаки, оскільки, вже й змужнівши, слід займатися подібними речами і привчатися до них, остільки ми потребуватимемо законів, які стосуються цих речей і взагалі охоплюють усе життя. Адже більшість із людей слухняні, радше, примусу, ніж [5] розсуду, а покаранню - радше, ніж прекрасному.