Аристотель - Нікомахова етика

Отже, чи одна діяльність, чи декілька властиві досконалому і блаженному мужу (του τελείου καΐ μακαρίου ανδρός), все одно задоволення, які надають досконалості цим діяльностям, повинні визначатися як властиві задоволення людини (α'ι ανθρώπου ήδοναί); інші ж задоволення, так само як [відповідні] діяльності, будуть займати другий чи й ще нижчий рівень.

6(VI). [30] Після того як було сказано про доброчесність, дружбу і задоволення, залишилося в загальних рисах описати щастя, коли вже ми вважаємо його метою (το τέλος) усього людського. Наше розмірковування (Ь λόγος) буде, очевидно, виразнішим, якщо повторити сказане раніше.

Отже, ми сказали, що щастя (ή ευδαιμονία) - це не склад (ή έξις) [душі], бо тоді воно було б і в того, хто проспав усе життя, хто живе, як [35] рослина, чи в того, хто зазнав найбільшого нещастя. Якщо ж і таке 1176b не годиться, але щастя радше слід відносити до діяльності, як і було сказано в попередніх [міркуваннях], причому з діяльностей одні необхідні і заслуговують обрання задля інших, а другі заслуговують його самі по собі, то ясно, що щастя потрібно вважати однією з діяльностей, які заслуговують обрання самі по собі, і не однією з [5] тих, що існують задля чогось іншого: щастя ж бо потреби ні в чому не має, а є самодостатнім (αυτάρκης).

Самі ж по собі заслуговують обрання ті діяльності, у яких нічого крім самої діяльності не шукають. Саме такими вважаються вчинки, що відповідають доброчесності (α'ι κατ' αρετήν πράξεις), бо здійснення прекрасних і доброчесних вчинків належить до гідного обрання задля себе самого (των δι' αυτά αιρετών).

Такими є й ті з розваг, які приносять задоволення, тому що їх обирають не задля [10] інших [благ]: від них-бо буває, радше, шкода, ніж користь, [адже через них] не приділяють уваги своєму тілу і майну. До такого способу проведення часу (ή διαγωγή) вдаються більшість із тих, кого вважають щасливими, і в тиранів тому користуються доброю славою дотепні при подібному проведенні часу; річ у тім, що в усьому, до чого буває тяга [15] в тиранів, такі люди вміють зробити себе джерелом задоволень, а саме таких людей і потребують тирани(7).

(7) І дійсно, тиранії зазвичай у Греції виступали меценатами, шанувальниками мистецтв і наук, покровителями поетів та митців.

Отже, ці розваги тому і вважаються ознаками щастя (ευδαΐμονικά ταΰτα), що в них проводять своє дозвілля наділені владою (о'І εν δυναστε'ιαις); але ці останні, напевно, нічого не значать, адже не в наділенні владою полягають доброчесність (ή αρετή) і розум (Ь νους), а саме від них - доброчесні діяльності (οίι σπουδάΐαι ενέργειαι); і якщо, не маючи смаку [20] до задоволення чистого й гідного вільної людини, вдаються до задоволень тілесних, то через це не слід думати, неначе ці задоволення достойніші обрання; адже діти також упевнені, що найкраще це те, що .цінується поміж них.

Так що цілком розумно, що як дітям і мужам, так і поганим та добрим цінними здаються різні речі. Разом з тим, як говорилося вже [25] неодноразово, і цінним є і приносить задоволення те, що таким є для доброчесного (ω σπουδαίω), бо для кожного найбільш гідна вибору діяльність, узгоджена з його власним складом, і для доброчесного тим самим такою є діяльність, узгоджена з доброчесністю (ή κατά την ορετήν).

Отже, не в розвагах полягає щастя: це ж бо навіть безглуздо, щоб метою була розвага (ή παίδια) і щоб людина все життя працювала і терпіла біди [30] задля розваг. Адже, так би мовити, задля іншого ми обираємо все, за винятком щастя, бо щастя й є мета. А наполегливі зусилля (σπουδάζειν) і труд (πονεΐν) задля розваг здаються безглуздими і дуже вже дитячими (παΐδικόν); зате розважатися при зайнятті серйозними справами (σπουδάζτ)), по Анахарсісу, вважається правильним, тому що розвага нагадує відпочинок (ή άνάπαυσις), а, не в [35] змозі трудитися безперервно, люди потребують відпочинку.

Відпочинок, 1177атаким чином, - не мета, тому що він існує задля діяльності.

Далі, вважається, що щасливе життя - це життя по доброчесності (κατ' άρετήν), а таке життя пов'язане з наполегливими зусиллями (μετά σπουδής), а не полягає в розвагах. І ми вважаємо (λέγομεν), що наполегливі зусилля (τα σπουδαία) краще, ніж потіхи з розвагами, і що діяльність кращої частини душі або кращої [5] людини завжди більш наполеглива. А наполегливі зусилля найкращого - краще і тим самим більш здатні приносити щастя (εύδαιμονικωτέρα).

Перший-ліпший (5 τυχών), хоч би й раб (το άνδράποδον), вкуша-тиме тілесні задоволення, напевно, зовсім не гірше найкращої людини (του αρίστου). Але причетність до щастя ніхто не припише рабу, якщо не припише й участь у житті(8). Адже щастя полягає не в такому [10] способі проведення часу, але в діяльності по доброчесності, як то й було сказано раніше(9).