Аристотель - Нікомахова етика

Отже, оскільки задоволення, внутрішньо пов'язані з діяльностями, роблять їх точнішими, тривалішими й [15] кращими, а внутрішньо чужі, навпаки, спотворюють, ясно, що вони далеко відстоять один від одного. Внутрішньо чужі (δίλλότρίαΐ) задоволення роблять майже те ж, що страждання, внутрішньо пов'язані (οϊκεΐαΐ) з даною діяльністю: страждання, пов'язані з діяльністю, знищують цю діяльність; так, якщо комусь незадоволення і страждання приносить писати або розмірковувати, то, оскільки ця діяльність заподіює страждання, один не писатиме, а інший - не [20] розмірковуватиме.

Таким чином, задоволення і страждання, внутрішньо пов'язані з діяльностями, виявляють на них протилежний вплив, а "внутрішньо пов'язаними" (ο'ΐκείαΐ) є ті задоволення і страждання, які виникають від самої по собі діяльності. Про задоволення, внутрішньо чужі (αλλότρια!.) діяльності, вже було сказано, що вони роблять майже те ж, що й страждання; дійсно, вони знищують діяльність, хіба тільки інакше, ніж страждання.

Оскільки діяльності відрізняються в добрий [25] і поганий бік і одні обираються, інших уникають, а треті - ні те ні інше, то такі ж справи й із задоволеннями: кожній ж бо діяльності відповідає внутрішньо пов'язане з нею задоволення.

Так що з доброчесною діяльністю пов'язане добре задоволення, а з поганою - нице, адже й потяги (α'ι έπιθυμίαι), якщо вони до прекрасних речей, то достойні похвали (έπαινεταί), а якщо до ганебних - осуду (ψεκταί). [30] Нарешті, задоволення, що містяться в діяльностях, внутрішньо пов'язані з ними в більшій мірі, ніж прагнення. І дійсно, прагнення і діяльності як у часі, так і за природою роздільні, а задоволення злилися (σύνεγγυς) з діяльностями, і їх настільки важко розмежувати, що виникає суперечка: чи не одне й те ж - діяльність і задоволення? Проте задоволення - це все-таки не думка і не почуття (адже це [35] безглуздо), але оскільки задоволення не відділяється від думки і почуття, то деяким здається, що вони тотожні (ταύτόν).

Подібно до того, отже, як різними є діяльності, такими є й [пов'язані з ними] задоволення. Зір 1176ачистотою відрізняється від дотику, а слух і нюх - від смаку; подібним же чином розрізняються і задоволення від цих почуттів, і від них відрізняються задоволення, що пов'язані з думкою, а ті й ті [мислительні і почуттєві задоволення], у свою чергу, мають відмінності всередині себе самих.

Зазвичай вважають, що кожній живій істоті властиве (οικεία) своє задоволення, як і своя справа, бо задоволення відповідає [5] діяльності. І якщо подивитися на кожну [істоту] окремо, це, очевидно, стане ясно. Дійсно, різні задоволення у коня, собаки і людини, і, як сказав Геракліт, "віслюк радше обрав би(1) солому, аніж золото"(6): для ослів бо в їжі більше задоволення, ніж у золоті. Отже, задоволення в істот різних видів розрізняються видом, а задоволення однакових істот відповідно (εύλο-γον) не мають видових відмінностей.

(6) DK 22 В 9. Пор. до цього переклад відповідного фрагмента: Тихолаз. Геракліт. -С. 48; там же див. його аналіз; див. також: Фрагменти ранних греческих философов. -Ч. 1.-С. 208.

[10] Але принаймні стосовно людей задоволення різняться немало: одні й ті ж бо речі одних потішають, інших примушують страждати, а що викликає страждання і ненависть одних, іншим приносить задоволення і викликає приязнь. Це буває навіть із солодощами: не одне й те ж здається солодким людині в лихоманці і здоровому, а теплим не одне і те ж здається слабкому і [15] загартованому. Відповідно і в інших випадках.

Мабуть, у всіх подібних випадках є те, що здається доброчесному. Якщо ж таке визначення, як здається, вдале і в кожному окремому випадку мірою є доброчесність і чеснотлива людина як така, то й "задоволеннями" будуть, очевидно, ті речі, що здаються їй задоволеннями, а "приносити задоволення" буде те, чим вона насолоджується.

[20] Нічого дивного, якщо неприємне (τα δυσχερή) для цієї людини комусь здається приємним, адже багато є [видів] людського розтління (αϊ φθοραΐ) і потворності (λΰμαι). Але це не те, що [насправді] приносить задоволення, а те, що приносить його відповідним людям з відповідними схильностями.

Таким чином ясно, що задоволення, які одностайно вважаються ганебними, не слід визнавати задоволеннями, окрім як для розтлінних людей. Але серед тих задоволень, що вважаються добрими, якого роду (ποίαV) чи [25] яке саме (τίνα) задоволення належить визнати властивим людині? Чи видно це з діяльностей? Задоволення ж бо супроводжуються діяльностями.