Агата Крісті - Знахідка у бібліотеці

— Це так жахливо, що просто не хочеться вірити, — сказала вона, як тільки сіла. — Ви справді вважаєте, що то Рубі?

— Саме про це ми й змушені питати у вас. І процедура, боюсь, буде для вас не з приємних.

— Вона… у неї такий страшний вигляд? — розуміюче спитала міс Тернер.

— Так, боюся, це буде для вас удар.

— Ви… ви хочете, щоб я подивилася на неї зараз? .

— Гадаю, міс Тераер, так буде краще. Бачте, немає сенсу розпитувати вас, не переконавшись, що то — Рубі. Краще з цим покінчити відразу, як ви гадаєте?

— Гаразд.

Вони рушили до моргу. Коли вийшли звідти, на Джозі лиця не було.

— Цс Рубі, — підтвердила вона, тремтячи. — Бідолашна дівчинка! Мені недобре… Джину часом немає? — Вона сумно роззирнулась довкола.

Джину не було, але бренді знайшлося. Зробивши ковток, міс Тернер опанувала себе.

— Хйа ж не занудить, як таке побачиш, — щиро призналася вона. — Бідолашна Рубі! Які ж вони падлюки, ті чоловіки!

— Гадаєте, це чоловік?

Запитання заскочило Джозі зненацька.

— А хіба ні? Ну… я мала на увазі… звичайно…

— Ви подумали про когось конкретно?

— Ні, ні про кого. — Джозі рішуче хитнула головою. — Навіть уявлення не маю. Звичайно, Рубі не звірилася б мені, якби…

— Якби що? Джозі вагалась.

— Ну, якби… з якимось зустрічалася. Мелчетт пильно глянув на неї і вже ні про що не питав, .поки вони не ввійшли до кабінету.

— А тепер, міс Тернер, я хочу почути від вас усе, що ви знаєте.

— Так, звичайно. З чого ж почати?

— Я хотів би знати повне ім’я й прізвище тої дівчини, адресу» ким вона вам доводиться, а також усе, що ви можете про неї сказати.

Джозефіна Тернер кивнула головою. Мелчетт дедалі дужче переконувався, що вона не вбита горем, а тільки шокована й пригнічена, не більше. Джозі розповідала досить охоче.

— Гї звали Рубі Кіні. Це ім’я професійне, а справжнє — Розі Легг. Наші матері були двоюрідні сестри. Я знаю Рубі від самого народження, але не дуже добре, скажу вам. У мене багато двоюрідних сестер — одні роблять бізнес, інші заробляють на сцені. Рубі так-сяк навчилася танцювати. Торік вона мала кілька вигідних контрактів на пантоміму й таке інше. Не в першокласних, але в досить пристойних провінційних трупах. А потім почала виступати у Палаці танців, що в Бріксвеллі. Південний Лондон. То гарне, цілком респектабельне місце, і там про дівчат дбають. Але платня мала. — Вона зробила паузу, і полковник кивнув головою. — А тепер трохи про себе. Вже три роки працюю у «Меджестіку», що в Дейнмуті, — танцюю і влаштовую ігри в бридж. Пристойне місце, добра платня і приємна робота: зустрічаєш людей, коди вони приїздять, придивляєшся, кому що до душі — тому потрібен спокій, той самотній і прагне спілкування. А я шукаю і знаходжу людей для бриджу й таке інше: молодих зводжу танцювати одне з одним. Тут потрібен такт і досвід.

Мелчетт знову кивнув головою. Йому здавалося, що Джозі вельми вправна в своїй роботі. У неї приємна, товариська вдача, вона кмітлива: хоча й не дуже освічена.

— Крім того, — провадила Джозі, я виступаю з кількома показовими танцями разом із Раймондом Старром — він професійний тенісист і танцівник. Але цього літа я послизнулася на валунах, коли купалася в морі, й вивихнула коліно.

Мелчетт уже помітив, що вона трохи накульгувала.

— Звісно, на деякий час про .танці довелося забути, а це дуже неприємно. Я не хотіла, щоб на моє місце взяли когось іншого. Тут, бачте, є небезпека… — на мить погляд її блакитних очей обважнів, став гострішим; у Джозі виявилась жіноча здатність боротися за життя, — залишитися за бортом. Отоді я й подумала про Рубі і сказала про неї власникові готелю. Я й далі, мовляв, зустрічатиму людей, влаштовуватиму ігри в бридж і таке інше. А Рубі танцюватиме. Щоб це не виходило за родинне коло, розумієте?

— Розумію, — мовив Мелчетт.

— Усі з цим погодились. Я надіслала Рубі телеграму, і вона приїхала. Для неї це був шанс. Рівень куди вищий проти всього, що вона мала доти. Це було з місяць тому.

— Розумію, — сказав полковник Мелчетт. — І вона мала успіх?

— Мала, — недбало кинула Джозі. — Публіка прийняла її добре. Танцювала Рубі гірше за мене, але Раймонд чоловік розумний і допомагав їй. До того ж вона, бачте, досить гарненька — струнка, білява і ще зовсім юна. Щоправда, занадто захоплювалась косметикою — я й за де дорікала. Але ж ви знаєте дівчат. Рубі було—тільки вісімнадцять, а в цьому віці вони завжди зловживають косметикою. Це не личило робити в такому класному готелі, як «Меджестік», і я щоразу її лаяла.