Агата Крісті - Знахідка у бібліотеці

— А містера Безіла Блейка? Вона насупила брови.

— Здається, я чула це прізвище. Так, чула, але більш нічого не пригадую.

Невтомний інспектор Слек посунув через стіл своєму начальникові вирваний із записника аркуш. На ньому стояло: «Полковник Бентрі минулого тижня вечеряв у «Меджестіку». Начальник поліції підвів погляд і зустрівся очима з інспектором. Кров ударила Мелчетту в обличчя. Слек був працьовитий, старанний офіцер, і Мелчетт його недолюблював, але залишити виклик без уваги не міг. Інспектор мовчки звинувачував його в тому, що він потурає людям свого класу, покриває колишніх однокашників.

Полковник повернувся до Джозі.

— Міс Тернер, якщо ви не проти, я просив би вас поїхати з нами до Госсінгтон-холу.

Холодно, з викликом, майже не слухаючи Джозі, яка пробурмотіла щось про свою згоду, Мелчетт глянув в очі .інспекторові.

5

Такого бурхливого ранку у Сент-Мері-Міді вже давно не було. Міс Ветербі, довгоноса, завжди чимось не-вдоволена стара жінка, першою пустила інтригуючу новину. Вона забігла до своєї подруги й сусідки міс Гартнелл.

— Вибачайте, люба, за ранній візит, але я подумала, що ви, певне, ще нічого не чули.

— Чого я не чула? — вигукнула міс Гартнелл своїм густим басом.

Вона була невтомна добродійниця — навідувала бідноту, хоч та з усіх сил тікала від її допомоги.

— Сьогодні вранці в бібліотеці полковника Бентрі знайшли труп молодої жінки.

— У бібліотеці полковника Бентрі?!

— Атож. Подумати тільки!

— Бідолашна місіс Бентрі, — вигукнула міс Гартнелл, намагаючись приховати своє глибоке задоволення.

— Так, це правда. Вона ж, мабуть, і не здогадувалась.

— Бо дбала тільки про свій сад, — осудливо зауважила міс Гартяелл, — а про чоловіка забула. З чоловіків ніколи не можна спускати ока. Ніколи! — затято повторила вона.

— Зеаю, знаю. Це такий жах!

— Цікаво, що скаже Джейн Марпл? Як ви гадаєте, вона про це знає? Міс Марпл у таких справах дуже кмітлива.

— Вона вже поїхала до Госсінгтон-холу.

— Як? Сьогодні вранці?

— Ранесенько. Ще й не снідавши.

— Ну, знаєте… Мені здається… Як на мене, це вже занадто. Всім нам відомо, що Джейн любить сунути носа куда не слід, але щоб так нахабно!

— Але х місіс Бентрі сама по неї послала.

— Місіс Бентрі послала сама по неї?

— Так, машина приїздила. За кермом сидів Масвел.

— Справді? От тобі й маєш!

Хвилину вони помовчали, перетравлюючи новину.

— Чий труп? — спитала міс Гартнелл.

— Ви ж знаєте оту жахливу жінку, яка приїздила з Безілом Блейком?

— Це та фарбована блондинка, що лежала посеред саду майже гола? — Міс Гартнелл трохи відстала, а тому й досі казала «фарбована», а не «яскрава».

— Атож, люба моя. Саме вона й лежала на килимку перед каміном. Задушена!

— Це ж треба — у Госсінгтоні? — Міс Ветербі значуще кивнула головою. — Виходить, полковник Бентрі теж… — Вона знов кивнула головою. — Ох!..

Настала пауза: обидві жінки смакували нову поживу для містечкового скандалу.

— Яка розпусниця! — з праведним гнівом промовила міс Гартнелл.

— Геть, геть пропаща!..

— А полковник Бентрі?.. Такий приємний, тихий чоловік…

— У тихому болоті чорти водяться! — палко заявила міс Ветербі. — Так любить казати Джейн Марал.

Місіс Прайс Рідлі почула новину однією з перших. Багата і владна вдова, вона жила у великому будинку по сусідству із священиком.

— Жінку, кажеш, Кларо? Знайшли мертвою у полковника Бентрі на килимку перед каміном?

— Так, мадам. А ще кажуть, що вона була… гола-голісінька!

— Годі, Кларо! Не треба подробиць.

— Гаразд, мадам. А ще кажуть, мадам, нібито спочатку гадали, що це та сама молода леді, яка приїздить на вихідні з містером Блейком до «Нового будинку містера Букера». А тепер кажуть, нібито це зовсім інша леді. А син торговця рибою каже, нібито шкоди б не повірив, що полковник Бентрі на таке здатний…

Каже, людина, яка щонеділі збирає гроші на добродійні заходи і всяке таке…

— У світі стільки зла, Кларо… — промовила місіс Прайс Рідлі. — Хай це буде тобі застереженням.

— Так, мадам. Мати повік не пустила б мене прислуговувати в домі, де є молодий джентльмен. — От і добре, — підсумувала місіс Прайс Рідлі.

Від будинку місіс Прайс Рідлі до будинку священика один крок. Господаря їй пощастило застати в кабінеті. Вікарій — лагідний:, середнього віку чоловік — про всі новини дізнавався завжди останній.

— Який жах! — мовила, важко дихаючи, місіс Прайс Рідлі. Вона йшла сюди досить швидко. — Я просто не можу без вашої поради, без вашого слова про все це, любий вікарію!