Агата Крісті: Знахідка у бібліотеці

— Без мене ні. Тацю з віскі й склянками він залишає у вітальні. — Зрозуміло. А ваша дружина?

— Вона міцно спала, коли я повернувся. Може, звечора вона й сиділа в бібліотеці чи у вітальні. Я її не питав.

— Гаразд, скоро ми знатимемо всі деталі. Як ви гадаєте, чи може бути причетний до цього хтось із слуг?

— Я в це не вірю, — похитав головою полковник Бентрі. — Вони дуже порядні і працюють у нас уже багато років.

— Це правда, не схоже, щоб хтось із них був до цього причетний, — погодився Мелчетт. — Судячи з усього, дівчина приїхала з міста — мабуть, з якимось молодиком. І все-таки чому вони надумали проникнути в цей будинок?..

Бентрі перебив його:

— З Лондона. Це найшвидше. Бо в нас тут нічого такого немає… Хіба…

— Що ви маєте на увазі?

— Слово честі! — вигукнув полковник Бентрі. — Безіл Блейк!

— Хто він такий? .

— Один молодик, зв’язаний з кіно. Противнющий юний виродок. Моя- дружина завжди його захищає — вона вчилася в школі з його матір’ю. Але з-поміж - усього зшсутого непотребу отих жовторотих нахаб… Найбільше наривається, щоб йому дали духу. У нього отой модерний котедж на Леншем-роуд. Влаштовує там «ечірки — завжди галас, крики, на вихідні приводить дівчаток.

— Дівчаток?

— Атож. Була там одна минулого тижня — з отих яскравих блондинок. — У полковника враз відвисла щелепа.

— Яскрава блондинка, кажете? — замислено промовив Мелчетт.

— Так. Стривайте, Мелчетт, ви гадаєте…

— Це ниточка, — жваво заговорив начальник поліції. — Здається, така сама дівчина була у Сент-Мері-Міді. Мабуть, зараз я поїду й побалакаю з отим юним Брейдом… Блейком… Як, ви сказали, його прізвище?

— Блейк. Безіл Блейк.

— Як ви гадаєте, він зараз удома? — спитав Мелчетт.

— Дайте подумати… Який сьогодні день? Субота? Інколи він приїздить сюди в суботу вранці.

— Що. ж, побачимо, чи є він там, — похмуро промовив Мелчетг.

Котедж Безіла Блейка мав усередині всі вигоди, але зовні являв собою жахливий, наполовину дерев’яний будинок у псевдотюдорівському стилі. Для його архітектора, Вільяма Букера, і поштових властей це був своєрідний Четсворт. Безіл Блейк і його друзі називали котедж «Уламки історії», а мешканці Сент-Мері-Міду — «Новим будинком містера Букера». Котедж стояв за чверть милі від містечка на новій ділянці, придбаній заповзятливим містером Букером, якраз за пансіонатом «Голубий вепр», і виходив фасадом на справжню сільську стежку. Госсінгтон-хол був на цій самій дорозі, але на милю далі.

Новина про те, що «Новий будинок містера Букера» купив знаменитий кіноактор, викликала в містечку неабиякий інтерес. Появу легендарної особи люди чекали нетерпляче, й ім’я, Безіла Блейка, слід сказати, не сходило з уст. Невдовзі, однак, з’ясувалося, що ніякий він не знаменитий і навіть не кіноактор. Безіл Блейк був дуже молодий і значився чи не п’ятнадцятим у списку тих, кому належало розставляти декорації у Ленвіллі, головній кіностудії компанії «Брітіш Нью Ера Філмз». Дівчата втратили до нього інтерес, а найза-пекліші в містечку старі дівки засуджували поведінку Безіла. Тільки власник «Голубого вепра» не переставав цікавитися Блейком та його друзями — адже відколи хлопець тут поселився, прибутки пансіонату зросли.

Поліційна машина зупинилася біля перекошених, грубо збитих воріт, створених уявою містера Букера. Полковник Мелчетг, з відразою глянувши на спотворені форми напівдерев’яного Четсворту, рушив до вхідних дверей і рішуче затарабанив у них залізним кільцем. Двері відчинилися значно швидше, ніж він сподівався. Молодик із прямим, трохи задовгим чубом, в оранжевих вельветових штанях і яскравій синій сорочці сердито кинув:

— Ну, їло вам треба?

— Ви містер Безіл Блейк?

— Звичайно, я.

— Я б хотів поговорити з вами, містере Блейк, якщо ваша ласка.

— Хто ви такий?

— Полковник Мелчетг, начальник поліції графства.

— Невже? Цікаво! — нахабно заявив Блейк. Йдучи за молодиком, Мелчетт уже добре розумів, чому полковник Бентрі так відгукнувся про нього. Мелчетт і сам ледве стримувався, проте заговорив досить ввічливо:

— А ви рання пташка, містере Блейк.

— Навпаки. Я ще й не лягав.

— Справді?

— Але, сподіваюсь, ви приїхали сюди не для того, щоб розпитувати, коли я лягаю спати. А якщо для того, то ви тільки марнуєте час і гроші графства. То про що ви хочете зі мною говорити?

Полковник Мелчетт відкашлявся:

— Як мені стало відомо, містере Блейк, минулої суботи у вас гостювала е-е… одна юна леді, блондинка.