— Все буде гаразд. Полк. Констебль із полегкістю зітхнув.
2
Поквапно ковтаючи запитий кавою останній шматочок грінки з помздлом, полковник Бентрі вибіг у вітальню і побачив, полковника Мелчетта, начальника поліції графства, що саме виходив з машини: вслід за ним із дверцят з’явився інспектор Слек. Мелчетт і Бентрі були друзі. Слека начальник поліції брав з собою вкрай-рідко- —той, всупереч своєму прізвищу*, був енергійний, метушливий і не дуже зважав на почуття людей, а надто простих.
— Доброго ранку,’ Бентрі! — привітався Мелчетт. — Краще б я приїхав -сам. Випадок, здається, незвичайний.
— Це… це… — Полковник Бентрі не міг дібрати потрібного слова. — Це просто неймовірно!… Фантастично!
— Навіть не здогадуєтесь, хто ця жінка?
— Анітрохи. Зроду її не бачив.
— Може, дворецький знає? — спитав інспектор Слек.
— Лоррімер не може до тями прийти, як і я.
— Гм, цікаво, — мовив інспектор.
— У вдальиі готовий сніданок, Мелчетт. Може, поїсте? — запропонував полковник Бентрі.
— Ні, ні, одразу до діла. Гайдок має бути тут з хвилини на хвилину… Ага, ось і він!
Під’їхала ще одна машина, і з неї вийшов кремезний, широкоплечий лікар Гайдок — поліція залучала його як медичного експерта. Друга машина привезла двох у цивільному — один із них був з фотоапаратом.
— Уа зібралися? — спитав начальник поліції. — Гаразд. Ходімо. Слек каже, в бібліотеці.
— Це неймовірно! — простогнав полковник Бентрі. —Знаєте, коли вранці дружина почала запевняти мене, нібито прибігала покоївка і сказала, що в бібліотеці труп, я просто їй не повірив.
— Так, так,, я добре вас розумію. Сподіваюся, ваша дружина не дуже цим пригнічена.
— Вона просто молодця, справді. Доллі запросила з містечка стару міс Марпл.
— Міс Марпл?! — Начальник поліції так і вкляк на місці. — Навіщо?
— Ну, жінка хоче, щоб поруч була жінка, хіба не зрозуміло?
— А я думаю, ваша дружина хоче доручити їй приватне розслідування, — усміхнувся полковник Мелчетт. — Ця міс Марпл — справжній містечковий детектив. Слек, пригадуєте, як вона колись утерла нам носа?
— То була справа інша, — промовив інспектор Слек.
— Інша?
— То був місцевий випадок. Та стара леді справді знає про все, що діється в- містечку. Але тут вона не потягне.
— Та ви й самі ще до пуття не знаєте що й до чого, Слек, — сухо зауважив Мелчетт.
— Дарма. Ось побачите, сер, я з цим швидко розберусь.
А тим часом місіс Бентрі й міс Марпл снідали у вітальні. Прислуживши гості, місіс Бентрі відразу ж запитала:
— То як, Джейн?
Міс Марпл трохи спантеличено подивилася на господиню:
— Вам це що-небудь нагадує? — з надією допитувалася місіс Бентрі.
Міс Марпл славилася тим, що вміла співставляти дрібні містечкові події із сумними заплутаними випадками й так проливати на них світло.
— Ні, — замислено відповіла міс Марпл, — нічого… Поки що нічого. Мені чомусь спала на думку найменша дочка місіс Четгі — їді. Пригадуєте? Але тільки тому, щр ця бідолаха теж гризла нігті, й передні зуби в неї трохи стирчать. Оце й усе. Та ще хіба, — розвивала свою думку міс Марпл, — їді теж полюбляла дешеву пишноту.
— Ви маєте на увазі її одяг? — уточнила місіс Бентрі.
— Так, геть нікудишній атлас, ніякого смаку.
— Розумію. З тієї злиденної крамнички, де все коштує одну гінею, — мовила місіс Бентрі. Тоді враз похопилася: — Стривайте, а що сталося з їді?
— Дівчина просто перейшла на іншу роботу і там й, гадаю, нівроку, — відповіла міс Марпл.
Місіс Бентрі сиділа трохи розчарована. Здається, з цієї містечкової історії нічого не вийде.
— Ніяк не збагну, що їй було робити в Артуровому кабінеті, — здивовано промовила вона згодом. — Полк каже, нібито вікно виламано. Може, вона прийшла сюди разом із зломщиком? А потім вони посварились… Але це вже, мабуть, якась дурниця, правда?
— Навряд щоб так одягалися на крадіжку, — замислено сказала міс Марпл.
— Авжеж, вона вбрана як на танці чи на вечірку. Але ж ні в містечку, ні в околицях нічого .такого й близько немає.
— Н-немає, — непевно погодилася міс Марпл.
— Вам щось спало на думку, Джейн? — одразу пожвавішала місіс Бентрі.
— Цікаво, а…
— Що?
— Безіл Блейк.
— Ну що ви! — гаряче вигукнула місіс Бентрі, ніби пояснюючи свою думку, додала: — Я знаю його матір.
Жінки перезирнулись. Міс Марпл зітхнула й похитала головою:
— Я вас розумію.
— Селайна Блейк чарівна жінка. А який гарний у неї бордюр із квітів! Я аж зеленію від заздрості, коли його бачу. І вона така щедра на.*живці.
Читать дальше