Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

- От Дуня… - презирливо.

- Дора!

Старий пан дратував до відчаю.

- Дуня!

- Дора! - гнівалася. - Ти! Знай! Дора!

- Хочеш говорити - не думай про слова, - сварка вщухала, старий пан набундючено дивився на Дору, повчав: - Відкрила рота і пішла чесати.

- Не-е мо-у… - бідкалася.

- А як я дражню?

- Мо-у… - тобто “можу”.

- От і тренуйся на тих, кого не любиш.

- Не-е мо-у…

- І де таких дебільних роблять?!

- Ти!.. Не можна! Ти… поганий! - й сама не помічала, як розмахувала руками, підкріплювала жести словами вголос. - Ти… гад!

Старий пан сміявся.

- От… А казала “не моу”!

В останню ніч перед випискою попросив:

- Заспівай, Доро… Яку знаєш…

Дора губку закусила - блідий, немічний, самотній. Ніхто не відвідує, а Міла казала - багатий… Невже сам-один на всьому світі?

- Поцілуймося, мила… Щоб нам нива уродила… Поцілуймося доволі… Щоб нам родило у полі… - ламала язика. У голові файно звучало, а пан насупився недобре. Рукою махнув.

- Досить! Не готова ще, - сказав. - Жуєш ті слова, як корова! За місяць знову на тиждень ляжу. Продовжимо.

- Не готова? - ледь стримуючи сльози, вимовила вголос.

- Ні! - гримнув пан,

Заліпив Дорі рота, не відкрити. Від того - ніби сил у Дори катма. Навіть Міла помітила - ноги волочить, очі долу.

- Все, скінчилися твої мордування, - обійняла дівчину. - Сьогодні випишеться твій мучитель, ніколи вже не повернеться.

Чому?! За блокнотик учепилася: “Повернеться. За місяць ще має лягти”.

- Як доживе… - сказала Міла.

“Господи, дай старому панові сил, -• того ж дня додому прибігла, перед іконою стала. - Дай йому ще життя, щоб за місяць знову зустрілися. Хай лається і дражниться, то він спеціально. Він добрий, Боже. Не забирай його, поки… говорити не зможу. А я потім… відпрацюю, Господи! Відмолю… Дай старому панові сил і часу. Хоч би кілька місяців… Від мене забери, щоб іще пожив… Бо без нього н іколи не наважуся сказати Данкові: “Моє життя - ти…””

Данко повернувся - чорний, патли вигоріли, ніс облуплений, очі сяють - іскрив захватом. Не сумував! Коли? Падав від втоми і вражень, засинав за мить. Підйом о п’ятій. Знаєш, скільки важить апаратура? На горбі. Чайки, дельфіни, хвилі. Катакомби під Севастополем. Ні, не ті, про які всі знають. Маловідомі, з виходом до моря. Кинута військово-морська база радянських часів у бухті, схожій на піратський прихисток. Рибки-голки люблять

8 Биті С Макс щипати за пальці, медузи розігрівають адреналін. Не сумував! Розмовляв з Дорою СМС-ками щодня.

- Наче і не розлучалися, - сказав. Торкнувся Дориної щоки. Яке там. Так скучив, аж сльози ковтнув. І як міг без Дори? Знітився. А життя утришия.

- До експедиції ще мав сумніви, а тепер… Тільки до Карпен- ка-Карого вступатиму на операторське, - волокло, наче вітер в спину. - Готуватимуся, а ти… зі мною будеш.

Гарно ж придумав?.. Порожня студія, мертві софіти. Данко сидить під ними на звичному пледі, вдумливо гортає альбом Брайана Александера, наче намагається розгадати таємницю метра: попереду творчий конкурс… Не схибити б.

Дора тут. Сидить навпроти, сві тлини Александера догори дри- гом… І Данко. Перекинувся, наче пісочний годинник - повертає час у зворотному напрямку. Усе далі від Дори, далі. Он він, Данків шлях - інститут, цікава творча професія, пригоди, випробування. І людей… Навкруг и так багато людей. Сміються, кличуть Данка за собою. Роззирається: “Доро! Ти де?!” А Дориної стежини й не роздивитися з широкого шляху: відро, швабра і… мертва тиша. їй з Данком бути тільки там, де немає людей. Чи розірвати тишу власним голосом. Обережно розтуляє вуста - говори, говори! Страх паралізує кожен м’яз - так і клякне з напіввідкритим ротиком.

- Доро! Тобі зле? - питає Данко.

“Ні”, - тріпотить кучерями. Без тебе зле. Без тебе… “Хоч би старий пан не помер! Він ого-го який сильний”, - розраджує себе сподіваннями.

Дора вірить у сердитого старого пана, гортає дні: коли ж знову зустрінуться? Уже Данко до інституту вступив, украй заклопотаний. Як два рази на тиждень зустрінуться - ото й щастя. Розмовляти Дору не вчить - своїх уроків досхочу. Захлинається мріями.

- Опаную камеру, тебе навчу. Будеш помічником оператора Данка Діброви. Мандруватимемо світом, зніматимемо найцікавіші місця. Ти куди б хотіла спочатку, Доро?

“До Португалії”, - пише у смартфоні.

- Ні! То банально! Почнемо з екстриму. Забуримося в чорний континент. Пустелі, антилопи, нубійці… - Данко вже все

вирішив. - Шляхами Лені Ріфеншталь. Класна ідея? Пройти тими самими місцями, які вона фотографувала майже півсто- піття тому. І назва крута - “Шляхом Ріфеншталь”.