Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

І порадитися нема з ким! У старенької матері від хвилювань напади астми посилюються, до давніх подруг із таким не побіжиш, чоловік колишній - ворог… Тільки порадується, що біда. Про Данка згадала. Хіба що з ним? Уявила - молодий, відважний… Посмішкою хмари розганяє. Та ні, дурня! Зелений. Дитина ще… Нащо чіпляти на нього відповідальність за Дори- ну долю? То саме по собі поміж двох відбувається. Не приклеїти за спеціальною вказівкою.

На ранок тільки логічне у голові й лишилося - прилаштувати дівча на роботу і довіритися часу. Якось обернеться.

- До хірургії направиш? - спитала старенька Ганнина мама, коли донька розповіла про свій план, хоча боялася, що мама Про інше хвилюватиметься: житиме у нас? Та старенька мудра пані дурних питань не ставила - і так зрозуміло.

- Так, до своїх, - відповіла операційна медсестра з двадцятирічним стажем, вкотре зітхнула подумки: шкода, порадитися нема з ким.

Порадниця знайшлася несподівано.

Дора вже два тижні працювала санітаркою в хірургічному відділенні приватної клініки, коли напередодні восьмого березня з гострим апендицитом туди потрапила колежанка Світлани Діброви.

Свєта Сергіївна примчала до подруги - де, де? - бігла коридором: хоч би все обійшлося, і раптом біля туалету з відром і шваброю в руці побачила Дору: драїла підлогу, не відволікалася.

Пані Діброві мову відібрало: Данкова любов… тепер тут? А вона мізки скрутила, все до сина придивлялася: щось змінилося в Данка. Про заробітки почав товкти: мовляв, навчатися і заочно можна, головне - гроші заробляти… За будь-які замовлення хапається - я, я! Навіщо йому гроші? Тобто, зрозуміло, але навіщо отак прямо зараз?!

За півдня викурила пачку сигарет, не наважилася розпитати сина - й досі посилено уникала розмов про Дору. Думала- думала і врешті набрала номер, з якого одразу після Нового року їй телефонували від Максима Сердюка.

Ганна Іванівна впізнала співрозмовницю по голосу.

- Зустрітися? Хоч зараз, - не втримала сподівань. Данкова мати сама вийшла на контакт, хоч секретарка з дня у день думала про те, як би їй познайомитися із Дібровою. Бо щастя До- ри багато у чому залежить від матері Данка. Сама чоловіка втратила через злу свекруху - запиляла сина, пішов з образою й досі ненавидить…

- Я б теж не зволікала, - схвильовано, як здалося Ганні Іванівні, відповіла журналістка.

За годину - одна проти одної, насторожені, наче скуті - сиділи за столиком невеличкої прокуреної кав’ярні біля Золотих Воріт, і Свєта Сергіївна тільки посилювала екологічне забруднення цього окремо взятого затишного простору.

- Перепрошую, забагато курю, коли хвилююся, - загасила одну, запалила іншу сигарету. Видихнула димом, зацокотіла нігтиками по стільниці: з чого почати?

- У фонді Максима Володимировича… Працювала одна дівчина… Особлива… Мій син… зустрічається з нею…

- Так, - якомога спокійніше відповіла Ганна Іванівна, всередині дрижаки хвилями: що далі? Учепишся у мене, благатимеш урятувати сина від скривдженого долею янгола?.. І не сподівайся. Відріжу, й не зойкнеш.

Свєта Сергіївна напружилася…

- Ви знаєте?

- Так.

- Зрозуміло… - розгубилася. Слова поховалися. - А… чому… не працює більше? - запитала обережно.

- Звичайна ситуація. Звільнили… -демонстративно байдуже відповіла Ганна Іванівна. Закинула гачок. - Чому ви розпитуєте про це у мене? Могли б поговорити із сином…

- Я не втручаюся в особисте життя Данка, - так щиро відповіла журналістка, що Ганна Іванівна перехрестилася подум- ки: здається, не схожа на її колишню свекруху.

- Зрозуміло…

1>t

- …Але з іншого боку, - Свєта Сергіївна розхвилювалася, усі табу - геть. Про сина нині, чого панькатися? - 3 іншого бо

ку, хвилююся дуже за Данка. Гроші збирає терміново. Що за потреба? Куди рвоне… рвонуть? Не знаєте часом нічого?

- Знаю, - сказала Ганна Іванівна, сама повірила. Точно! - До Португалії.

Свєта Сергіївна заклякла, сигарета на попіл - і не помітила. Вуста затремтіли. Це ж що таке? Здимить і слова не скаже? Хіба так виховувала? В Інтернеті все шариться, вишукує щось…

- Навіщо їм… та Португалія?..

Ганна Іванівна зітхнула, усе на стіл - і про Теребовлю, і про Дорину маму, і про її тата із Галею, і про наглий вчинок Макса Сердюка, що викинув дівча, як кошеня, на вулицю, і наказав додому відправити, а секретарка Дорі тут роботу знайшла, бо Дорі без Данка - ніяк… То добре, що Данкова мати мудра. Бо Ганна Іванівна дитину образити нікому не дасть, якщо вже про все по-чесному.