Люко Дашвар - Биті є. Гоцик (Повністю)

— Гашиш?

— Будеш? — Яся усміхається розслаблено. — На твої купила.

— Травися, чортику…

— Ідіот!

— Пішла звідси!

— Я?! — Яся дивиться крізь Гоцика, мружить очі. — Дай грошей!

Гоцик хитається, ковтає з пляшки. Падає поряд із Ясею.

— Якого ти тут трешся? Теж океану захотілося?

— Океан всюди…

— Ти звідки?

— З Києва.

— Вдома є хто?

— Мама. Бабця. Малий.

— Брат?

— Син.

Гоцик збуджується до люті, грубо штовхає дівчину.

— Коза!

— Дай грошей!

— Зароби!

— Добре. Що робити? — Яся регоче, кашляє, падає на пісок. Завмирає.

Гоцик напружується, штовхає Ясю черевиком.

— Е! Коза…

Яся не рухається. Гоцик нахиляється до дівчини, ллє з пляшки горілку — просто у писок. Дівчина відкатується убік, сідає на піску.

— Що ти робиш, потворо?!

— Чуєш, коза. Тобі скільки років?

— Двадцять три.

— І давно тиняєшся?..

— Чотири роки.

— Поїхали додому…

Яся хитає головою, як китайський порцеляновий бовдурчик.

— Дай, дай, дай… Даси грошей — поїду додому.

— Добре.

Гоцик перехоплює Ясину руку: дівчина вже тягнеться до рюкзака.

— У чому справа?!

По-хазяйськи спокійно відкриває торбину, дістає золотий зливок.

— Бачила? Поїдеш зі мною — не пошкодуєш. Ти чого хочеш?

Яся усміхається неадекватно. Спинається на ноги. Суне геть.

— Тільки нікуди не йди, — гукає.

— Ти куди?

— По лахи.

— Не барися. Скоро вечір…

Дівчина побігла берегом до міста. Гоцик зиркнув на горілку, зітхнув: пити не хотілося. Тверезіти — також. Втопив очі в океанській воді: мамо, мамо… За що тебе убивати? За те, що сама мене вбила?! Треба б Ілії сказати: забудь, хай живе бухгалтер…

У сечовому міхурі штрикнуло. Підвівся важко. Хотів було нахабно насцяти в океан. А чи просто — посеред безлюдного брудного берега. Та чогось передумав. Покинув рюкзак посеред піску, посунув до чималої зграї приморських сосен з довгими темно-зеленими голками на узгір’ї.

Довго поливав сосну під корінь. Врешті застібнув штани, притулився до деревини.

— Отакі справи, — п’яно проварнякав їй.

Зітхнув, глянув на берег. У перших сутінках до рюкзака сунули троє: худа Яся йшла попереду, за нею непевно волочилися — ніби всі шарніри розхиталися! — двійко хлопців.

Гоцик зсунув брови. Міцніше притулився до сосни.

Яся побачила рюкзак, побігла.

— Там! Там золото!

Хлопці перезирнулися, рвонули вперед. Яся вже упала на коліна перед рюкзаком, рвала його, витрушувала. На пісок випав золотий зливок. Яся учепилася в нього.

— Я ж казала! А ти не вірив! — горлала, била долонькою по щоці худого високого хлопця зі світлою шевелюрою.

Хлопець тріпонувся усім тілом.

— Ясмін, сучка! Не торкайся мене!

— Ідіот! Ми багаті! Де твій ніж?! Убийте! Убийте його… Він тут! Він десь тут, — горлала-хрипіла, каталася по піску. — Ей! Земляче! Ти де? — реготала, мов навіжена.

Хлопці перезирнулися, одночасно накинулися на дівчину. Гоцик й оком змигнути не встиг. Високий хлоп ударив Ясмін ножем у груди, другий вирвав з руки золото, підхопили мертву попід руки, потягли в океан.

За два дні чорний, як демон, Гоцик драїв підлогу у благодійній лікарні Севільї, заглядав до Марічки, та надовго не затримувався. Так і не знав, як і про що з нею розмовляти, аби хоч трохи розрадити. Ісусик підтримував:

— Вашій мамі краще.

— Дякую…

Повертався до роботи. Годував з ложки немічних чоловіків — чорних, жовтих, червоних. Яких тут тільки не було: інтернаціонал у повному складі. Хіба що чукчів і зулусів не вистачало. Старенький в’єтнамець ледь розмовляв російською.

— Ты карош! — хвалив хлопця.

— Та й ти нічого… — хмикав похмурий Гоцик.

І так би ті розмови на двох фразах й обривалися, та одного дня сивий азіат попросив Гоцика про послугу.

— Один хороший человек… Паспорт обещал сделать… Хочу домой. Дома умирать. Найди его… Скажи — Данг очень просит.

Гоцик заприсягся: зробить. Попхався шукати блошиний базар на вулиці Ферія, що на ньому, за словами Данга, і крутиться ота добра людина. Дійшов до базиліки Макарена, неподалік палац герцогині Альби. А де ж базар? В’єтнамець пояснював — поряд із палацом і базилікою. Сіпнув місцевого: базар тут, кажуть, а вулиця Ферія — порожня…

— По четвергах, — пояснив той.

У четвер зранку Гоцик уже шльондрав рядами з пістрявим крамом, розкладеним прямо на бруківці. Чого тут тільки не було: від антикваріату до звичайних старих речей, на кшталт давнішніх ластів для підводного плавання. Розглядав не товар, продавців уважно, бо Данг клявся: Гоцик одразу впізнає синьйора Алваро, що він торгує тут старовинними книжками.