Люко Дашвар - Биті є. Гоцик (Повністю)

Марічка закивала ще дужче, витерла долонею мокрі очі: мовляв, усе позаду… І життя.

Гоцик залишив жінку наодинці з моторошними думками — ніяк не відступали! — пішов до в’єтнамця Данга погану новину про фальшивий паспорт повідомляти.

— Помер… Три години тому, — сказала медсестра, якій він допомагав ходити за дідами.

— Я сам йому яму на кладовищі викопаю, — спустошено відповів Гоцик.

Спи…

Ілія скнів на верхівці круглої вежі, вмовляв себе настирливо: давай уже, спускайся! Квітів нарвати чи що? Жовта кам’яниста дорога давно проковтнула Гоцика, сонце дедалі відчайдушніше видиралося з моря у небеса, вітер розгулявся, штовхав, а Ілія все тупцював на невеличкому майданчику за двадцять метрів над землею. Підійшов до краю вежі, глянув униз, відсахнувся перелякано, та відчайдушна думка застрягла у голові, як та мотика у круглій башці Ізідориного жадібного тата. «Стрибай!» — пекла.

Заметушився, заспішив широкими кам’яними сходами долу. Хлюпнув у лице холодної води із потічка — не допомогло! Безпорадно покрутився по подвір’ю: хоч би Ізідора ще поспала.

Серце тьохнуло. Пішов у дім. Обережно ступив на рипучі сходи: та тихо ви! Зазирнув до кімнати Ізідори.

Нага Ізідора спала на високих подушках. Тонке покривало сповзло, не ховало принад юного тіла. Підклала долоні під потилицю — з неї Гойя маху малював. Тільки тим і різниться, що на картині великого іспанця кучерява красуня, а Ізідорині довгі коси не знають компромісів — прямі, мов дощ, ллються до пупка.

Ілія завмер, забув про пересторогу. Безсоромно роздивлявся кремово-рожеве в променях вранішнього сонця прекрасне наге тіло. Воно не лякало, не бентежило так фатально, як того дня, коли Ілія вперше побачив Ізідорину наготу. Не викликало неконтрольованої ерекції, не штовхало в той же час накинутися на дівчину. Ні… За ці дні Ілія звик тримати себе в руках: наге тіло належало не йому… Гоцику. Та нині у величезному порожньому домі, що вони й досі не знайшли приводу піднятися на його третій поверх, Ілія й Ізідора лишилися удвох. Ілія вперше поцілував поглядом Ізідорини груди так, ніби тільки він один має те виключне, дароване коханням право.

Запаморочилося. Відступив тихо: спи… Спи. Хай очі розплющаться, тіло відірветься від подушок. Ноги йдуть, руки куйовдять волосся. Усміхайся, пливи і їж той твій улюблений виноград, але… спи! Не питай, де Гоцик, не намагайся приховати гнів і розпач, бо все то сон. Спи… Ні гніву, ні розпачу — безкінечний білий день без ночі, і в ньому тільки двоє: Ізідора… Ілія…

Примарні фантазії заполонили серце — пішов на кухню, сам наче уві сні. Різав гострим ножем червоні стиглі помідори — бачив себе. Й Ізідору. Виколупував зернятка з помаранчевих пузатих перців — бачив себе. Й Ізідору. Кришив білий сир, фіолетову цибулину — бачив себе. Й Ізідору. Вимріяне кохання коливалося у мізках збоченими оргіями. Кинув ніж.

— Матір Божа…

Упав на лаву біля столу, обхопив руками кучеряву голову.

— Матір Божа… Допоможи!

Ізідора прокинулася близько полудня. Ілія чув, як рипнула мостина, як зашуміла вода у душі… Тріпонувся всім тілом: мамо… Гоцик перед очі. Скривився зухвало: «Не сіпайся! Ти мужик, чи як?!»

— Господи! Ти ще…

Ілія прожогом — до плити, турку на вогонь! Каву… Він оце саме каву заварює… Каву будеш?..

— Доброго ранку, Іліє.

На голих плечах Ізідори — краплі води. Обмоталася рушником, босі мокрі ступні лишають сліди на дерев’яних сходах. Пішла кухнею, роззиралася напружено, ніби Гоцик під стіл сховався. Зупинилася біля столу. Відкинула з чола пасмо волосся.

— Каву будеш? — ні в тин, ні в ворота ляпнув Ілія.

— Ні.

Тихо відповіла, майже нечутно. Зсунула брівки, прискіпливо глянула в очі Ілієві. Очі кричали: де він?!

— Чому?.. — прохрипів Ілія.

— Дуже… дуже… дуже зголодніла!

Ізідора рвучко розправила плечі, вигнула спину, гордо підняла підборіддя, пішла до Ілії. Зупинилася за крок. Чорними очима Ілії в душу. Кликала і гнала геть, провокувала…

— Добре… Є салат. Грецький. З фетою, — мимрив. — Є яйця. Підсмажити тобі яєчню? Я вмію…

Ізідора примружила очі, обхопила руками-зміями Іліїну шию.

— Нагодуй мене, Іліє… — прошепотіла збуджено.

«Що?! Отут? Прямо зараз?!» — ледь не вмер.

На плиті зашипіло — кава, чорти б її… Кинувся до турки, відставив. Озирнувся — Ізідора вже сиділа за столом. Рушник сповз, оголив ліву грудь. Не зважала. Дивилася крізь шибку вікна в синє море.

— Яєчню… — чи то попросила, чи то наказала безбарвно.