Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Відповідь Здановича ще раз продемонструвала, що ФСБ і російське суспільство говорять різними мовами, хоча і живуть в одній державі:

«Виходить, я зрозумів, виходить, я ще раз говорю, що ми діяли строго в рамках закону по боротьбі з тероризмом. Усі наші дії […] досліджені прокуратурою, і жодної дії, яка б порушувало той чи інший закон, не зафіксовано. От я вам можу таку відповідь дати».

Занадто багато подій нашарувалося на другу половину березня 2000 року. Видно, саме через вибори 26 березня не вийшов черговий номер опальної «Нової газети», що містить матеріали про фінансування передвиборної кампанії Путіна і про ФСБ. 17 березня невідомі хакеры зламали комп’ютер газети і знищили комп’ютерну верстку випуску. Щекочихин на це заявив, що злам комп’ютерної системи став останнім у цілому ряді інцидентів, спрямованих на те, щоб перешкодити газеті нормально працювати. Зокрема, не дуже давно офіс газети був зламаний, а комп’ютер, що містив інформацію про рекламодавців, викрадений. За останні два роки податкова поліція чотири рази проводила перевірки в офісі «Нової газети», а від деяких її спонсорів Кремль вимагав припинення фінансування непокірливого органу.

Керівництво «Нової газети» спробувало зрозуміти, що саме завело його в настільки серйозне протистояння з ФСБ. З проханням проаналізувати ситуацію журналісти «Нової газети» звернулися до самих співробітників відомства. Відповідь, що одержала газета, варто назвати відвертою:

«Така активність з боку держави стосовно видання, безумовно, свідчить про те, що ви вторглись у заборонну зону, наступили комусь на хвіст. Не виключено, що ви стали небажаними свідками не самого вдалого епізоду внутрішніх розбирань у спецслужбах. Якщо факт мав місце, ніхто з протиборчих системних угруповань його не підтвердить. Усі зацікавлені в тім, щоб його сховати. Вони явно побоюються, що знайдуться нові живі свідки підготовки рязанських “подій”».

До цього часу Рязан із провінційного міста перетворилася в місце паломництва іноземних журналістів. Як дотепно підмітив Павло Волошин, Рязань «по кількості іноземних журналістів на душу населення незабаром зрівняється з Москвою». Номера «люкс» місцевих готелів були зайняті тепер іноземними кореспондентами, і усі вони, разом зі своїми знімальними бригадами, осаджували місцеві міліцію, ФСБ і навіть МНС. З цієї причини з Москви в Рязань прийшов наказ в УФСБ і УВС контакти з пресою припинити. Хтось з офіцерів, що уже встигли дати інтерв’ю, поспішно відмовлявся від своїх слів. По факту витоку інформації в рязанських силових відомствах почалася службова перевірка. А на всі журналістські запити Юрій Блудов сухо відповідав: «Без коментарів».

Від наміру судитися з ФСБ усі без винятку мешканці рязанського будинку відмовилися, хоча впевненості в невинності ФСБ не було. У будинок № 14/16 неодноразово приїжджали офіцери міліції і ФСБ, умовляли не подавати на організаторів навчань в суд. Навіть генерал Сергеєв приїзджав, просив не скаржитися, перепрошував за своїх московських колег. Коли 20 вересня 2000 року НТВ передавало репортаж про скорботний ювілей, що наближається, одна з жінок сказала: «Незабаром підходить ця дата, узагалі, з будинку хочеться піти. Тому що боюся, що річницю, не дай Боже, відзначать знову таким же навчанням. Я особисто сумніваюся, що це були навчання. Я сумніваюся». «З нами обійшлися, як з бидлом, говорила інша жителька будинку. — Якби нам хоча б над ранок сказали, що це перевірка, а то аж тільки через два дні… Ми не віримо, що це були навчання». «Я не вірю, що це були навчання, — сказала Людмила Картофельнікова. — Ну хіба можна так знущатися з людей? У нашому будинку на восьмому поверсі жінка похилого віку не змогла вивезти паралізовану матір і евакуювалася одна. Як же вона ридала потім у кінотеатрі». Герой рязанських подій Олексій Картофельніков теж сумнівався: «ніхто нам у той день не пояснив, що це були навчання. Так ми і не віримо. У нас адже ж — якщо щось вибухнуло, виходить, теракт. Якщо розмінували — навчання».

Сумнівалися не тільки жителі нещасливого рязанського будинку, але і російська преса. «Якщо власті переконливо доведуть, — писала «Версія», — що саме чеченські терористи підривали будинки зі сплячими жителями, ми якщо не схвалимо, то принаймі зрозуміємо ту жорстокість, з якою обрушилися на чеченські міста і села наші війська. Але якщо вибухи замовили не чеченці, не Хаттаб, не Басаєв, не Радуєв? Якщо не вони, то хто? Подумати страшно. […] Ми вже розуміємо, що просто так заявляти про те, що вибухи організували чеченці, ми не можемо».